Як я знайомився з віртуальною реальністю. Частина 1 – вибір окулярів та контролера

Доброго вечора вам, друзі!

Якось вже аж надто напруженими були останні тижні – купа тренінгів, купа занять у коледжі, ще й несподівані проблеми з нострифікацією мого російського диплому – вияляється під час працевлаштування, підтверджувати його чи ні – залишається на розсуд роботодавця (як воно й має бути), а от при продовженні навчання треба отримати офіційне свідотцтво від МОН про визнання документу про освіту, що є довгою, досить дорогою й не надто зрозумілою процедурою

Однак, досить про сумне – приємні моменти також трапляються – наприклад, семестр вже майже скінчився, а сьогодні я проводив виховну годину з поведінки у кіберпросторі, яка закінчилась “солодким” привітанням чоловічої половини студентів з Днем української армії, з яким я вас всіх також вітаю

Також я хочу виконати свою обіцянку й розповісти про свій досвід знайомства з віртуальною реальністю – про ті пристрої та програмне забезпечення, яке я мав змогу випробувати. І перша частина моєї розповіді

Зразу ж хочу нагадати про те, що річ у нас буде йти про “віртуальну реальність для бідних”, або про Google Cardboard. Звісно ж, “оригінальний” Cardboard мене не задоволяв по-перше, відсутністю повного занурення, а по-друге, відсутністю хоча б якихось налаштувань (відстань між лінзами, фокусна відстань тощо). Так, ціна приваблива, однак, іноді треба заплатити трохи більше аби отримати більше можливостей та комфорту, тим більше, що мова йде про мої очі

Тому я придбав шолом BoboVR Z4 pro (з придбанням була ціля історія, не буду зараз її переповідати аби не витрачати марно ваш час) – з усіма можливими налаштуваннями, продуманою системою вентиляції, м’яким оздобленням по лінії дотику до обличчя, зручним кріпленням, напівпрозорою фронтальною панеллю (для додатків доповненої реальності) та вбудованими навушниками. До речі, навушники виявились досить непоганої якості – звук досить природний й насичений. Знизу шолому є навіть зручна й розташована у дуже зручному місці “качелька” для регулювання рівня гучності. Ще є фізична кнопка для тапу по екрану, однак, вона працює (точніше, потрапляє у потрібне місце на екрані) лише у кількох додатках від Google… Ця модель окулярів здатна вмістити смартфон з діагоналлю екрану до 6”, тож мій 5,5” ASUS Zenfone 2 deLuxe помістився чудово. До речі, існує також полегшена версія – BoboVR Z4 mini, яка відрізняється відсутністю навушників й начебто, трохи скромнішими розмірами.

У комплекті також був Bluetooth-контролер – теж досить, як на мене, непоганий, хоч у більшості іграшок навігація та вибір об’єктів здійснюється з допомогою гіроскопа, тож він мені майже не знадобився. Звикнути до нього неважко – просто уважно почитайте інструкцію аби запам’ятати де знаходяться які кнопки Контролер можна придбати й окремо – пізніше, якщо ви відчуєте, що він вам потрібен, або просто хочете зекономити близько $5.

Забігаючи наперед скажу, що за умови правильного налаштування (краще взяти один з QR-кодів на 4pda) та калібровки – це майже ідеальні окуляри! Хоч й негарно так говорити, я майже радий, що у дочки iPhone, й з віртуальною реальністю там все не так добре Хоч тепер вона іноді намагається відібрати у мене окуляри разом з телефоном…

Трохи пізніше я прикупив ще одні окуляри – дешевші й простіші, відкритого типу, які складаються до розміру, достатнього аби носити їх у передній кишені джинсів – VR Fold. Річ також непогана, лінзи там просто чудові, і знову ж таки – все регулюється – і відстань між очима, й фокусна відстань…

Однак, є пару недоліків – по-перше, пристрій треба весь час тримати в руках, що не надто зручно. А по-друге, оскільки очі знаходяться близько до лінз вони швидко запотівають та брудняться До речі, краще не шукати й не сканувати код для цих окулярів – в моєму випадку це призвело до майже повної непрацездатності більшості VR-додатків. Окуляри чудово працюють й з кодом від BoboVR Z4 pro! Шарніри, та й взагалі, вся конструкція окулярів виглядає досить надійною, подивимось наскільки їх вистачить…

Тож висновок очевидний – так, можна придбати оригінальні картонні окуляри або покращену версію з пластику, однак краще не надто економити й придбати трохи серйохніший варіант з “повним зануренням”. Складні окуляри – це “походний” варіант, який згодиться хіба що для відряджень – подивитись кіно на “великому” екрані лежачи у готельному номері. Власне, саме для цього я такі окуляри й придбав, і враховуючи їх вартість, залищився задоволеним.

Що ж, на цьому на сьогодні все. Наступного разу я розповім про те програмне забепечення для віртуальної/доповненої реальності, яке мені здалось найкращим й вибороло право залишитись на моєму телефоні

До зустрічі за тиждень, друзі! Бережіть себе – не переохолоджуйтесь, вдягайтесь тепліше!