На жаль, зараз я взагалі не в настрої щось сюди писати. Ледве вихворівшись, ми з дружиною спонтанно вирушили за кордон святкувати її ювілей, залишивши дочку вдома, “на хазяйстві”. Саме там нас і застала війна.

Як ми добирались додому – це окрема історія. До речі, я потихеньку пишу про це книжку. Пишу російською аби її прочитали якомога більше людей й не лише з України. Це не перший мій літературний експеримент – як ви напевно знаєте, я є автором двох підручників, за якими навчаються студенти кількох країн. А ще я неодноразово входив до шортлистів та отримував нагороди на різних конкурсах фантастичних оповідань, тож певний досвід в написанні художньої прози у мене теж є. Робоча назва книги – “В очікуванні весни”. Вона вже готова десь на 20-25%, і ви будете першими хто дізнається про її вихід в світ.

А сьогодні я хотів би нагадати Вам про ті сервіси та інструменти, які допоможуть вам убезпечити своє життя та трохи прорекламую сайт, де ви можете допомогти біженцям.

Що ж, давайте почнемо. Перше, що я хотів би вам нагадати – не слід нехтувати повідомленнями про повітряну тривогу! Навіть якщо ви знаходитесь у відносно безпечному регіоні країни. Абсолютно безпечних місць в Україні зараз немає, тож краще перестрахуватись та посидіти в укритті.

І в цьому плані я не радив би вам орієнтуватись на повідомлення у Вайбері чи Телеграмі – так, є купа каналів (наприклад, канали міських голів чи голів ОВА), де публікуються повідомлення про тривогу та її відбій. Керівники установ та підприємств також часто повідомляють про це своїх співробітників у спільному чаті. Але проблема в тому, що пишуть вони це вже по факту – коли надворі вже ревуть сирени. З власного досвіду можу сказати, що спочатку спрацьовують системні повідомлення Android або Chrome OS, потім (за кілька секунд) – відповідний додаток, а вже потім – іноді через кілька хвилин після цього – починають ревти сирени на вулиці. Тож використання застосунку дає вам кілька хвилин фори, які можуть виявитись вирішальними – ви маєте додатковий час аби вдягтись та дістатись сховища. Тож друга порада – користуйтесь застосунками! Вони доступні і для Android, і для iOS, є безкоштовними, їх легко знайти в Google Play (вони там навіть рекламуються на головній сторінці – Повітряна тривога, єТривога, AirAlert) чи App Store.

Порада третя – користуйтесь картами повітряної тривоги.  Наразі їх існує три штуки:

• Мапа сирен від Вадима Кліменко
• Карта повітряних тривог від проекту UkrZen
• Повітряна тривога від українського офісу ArgoPrep

До речі, остання мені подобається набагато більше решти – там є і карта, і історія тривог, і детальна інформація та статистика за областями. Плюс, адаптивність на висоті -  якщо долати її на головний екран на телефоні – виглядає як нативний застосунок, користуватись дуже зручно. Тож дуже рекомендую!

Я теж трохи погрався – створив в Google Colaboratory простий приклад карти повітряних тривог для моїх студентів. Спочатку я використав War API від UkrZen, а потім – від ArgoPrep. Якщо цікаво – подивіться. Хотів також показати їм як отримати інформацію з офіційного Телеграм-каналу (до речі, дуже рекомендую!), який інформує про тривоги в усіх регіонах України, але якось потім не склалось – коледж, тренінги і все таке…

Що ж, мені залишилось лише прорекламувати дуже простий сайт, який я робив, допомагаючи нашим друзям з кафе “Імбир” в реалізації їх благодійної програми. Незважаючи на те, що призначений він в першу чергу для Канади, ви теж можете взяти участь – придбати обід для біженців з місць бойових дій. Зробити це можна за цим посиланням – Imbir.store.

Ну а на цьому у мене на сьогодні все. Бережіть себе та своїх близьких, не нехтуйте сигналами повітряної тривоги, ходіть до підвалів чи ховайтесь у передпокоях між двома несучими стінами! Тримаємось і віримо в ЗСУ!

Добридень Вам, друзі!

Сьогодні я хочу поговорити про доповнену реальність.  Але не про пародію на неї, яку ми бачили на мобільних пристроях ще з часів “Нокій”, а про “справжню” доповнену реальність – додавання віртуальних об’єктів до реального світу за допомогою спеціальних окулярів.

Справа в тому, що останнім часом я все більше відчуваю потребу в такому пристрої, і хочу поділитись з вами своїми думками з цього приводу.

Про що піде мова

Днями я йшов додому з роботи й побачив дивний автомобіль з не менш дивною назвою JETOUR. Схоже було на те, що його конструктори “надихались” екстер’єром автомобілів Haval (суббренд Great Wall Motors), тож мені стало цікаво дізнатись що воно таке. Звісно ж, я дістав з кишені телефон, відкрив Google Lens з допомогою якого отримав всю інформацію, яка мене цікавила. А потім  я помітив кілька повідомлень, на які терміново треба було відповісти, потім почалась нарада, тож довелось долучитись до відеозустрічі в Google Meet, і в результаті я просто йшов вулицею, тримаючи у руці телефон і намагаючись одночасно уникати перешкод та пішоходів та розгледіти слайди, які демонструвались під час зустрічі. Зрозуміли до чого я веду? Якби я був в AR-окулярах, я міг би не діставати з кишені телефон і не тримати його в руках – всі повідомлення з телефона, результати пошуку, слайди з відеозустрічі, підказки навігації – все це з’являлося б в моєму полі зору автоматично, не змушуючи відволікатись на інший пристрій!

Тож я вже вкотре вирішив поцікавитись чи не з’явилось чогось новому на цьому ринку – може вони вже доступні – AR-окуляри моєї мрії?

AR-окуляри

Скажу одразу – з моменту мого останнього дослідження цього питання (а це було років так з п’ять тому) нічого принципово не змінилось – ринок як був “ніяким”, так і залишився – “нормальних”, доступних, і що найголовніше – придатних для повсякденного використання окулярів доповненої реальності так і з’явилось І це дійсно дуже засмучує…

Однак, дещо все ж таки є, хоч бажання щось собі придбати у мене так і не виникло. Однак, про кращі з доступних для придбання пристроїв я все ж таки розкажу.

Epson Moverio BT-40

Ось що пише про цей пристрій виробник:

Epson Moverio BT-40 – це бінокулярні відеоокуляри з дисплеями високої роздільної здатності Full HD 1080p. Вони підійдуть для бізнес-користувачів та особистого використання. Легкі та компактні відеоокуляри зручно брати з собою у подорож та відрядження. З окулярами Epson ви зможете насолоджуватися серіалами та фільмами, у тому числі й у 3D-форматі, або використовувати їх як додатковий пристрій виведення зображення під час роботи, наприклад, з конфіденційними документами.

Пристрій дійсно достойний, його можна під’єднати до телефона, планшету або ПК і використовувати як додатковий “монітор” – як запевняє вендор, ви отримаєте результат, еквівалентний перегляду екрану розміром 120” з відстані 5 метрів!

Що ж, схоже ось вони, мої ідеальні окуляри? На жаль ні 
Недоліків тут, як мінімум, два:

• підключення за допомогою кабеля. Так, USB Type-C –це круто, однак, хотілося б мати можливість використовувати окуляри без дротів…
• не дуже вдалий, громіздкий дизайн, який сподобається далеко не всім

Ще один нюанс – це вартість – коштують вони в Україні зараз близько 28000 грн. Хоч, звісно, всі ми розуміємо, що у нас всі пристрої коштують більше, аніж на батьківщині (читай в Китаї), та й коштувати дешево такий девайс просто не може.

Як підсумок, хочу повторити – це один з кращих на даний момент варіантів, але лише якщо вас не лякають дроти й ви готові до того, що окуляри зроблять вас схожим на охоронця.

Vuzix Blade

Ще один чудовий пристрій. Знову ж таки процитую:

Це інтелектуальний дисплей з прозорим оглядом та використанням фірмової оптики Vuzix, а також механізму відображення Cobra II. Це все одно, що мати інформацію з вашого комп’ютера чи смартфона, де б ви не знаходилися.

Цей продукт розроблений для того, щоб ви могли бачити накладену інформацію, в приміщенні або на вулиці, таку як дані пацієнта, вказівки карт, меню ресторану, інформацію про погоду, повідомлення та багато іншого, не відкриваючи другий екран.

Виглядають вони вже краще, працюють без дротів (алілуйя!), однак, все ж таки не позбавлені недоліків:

• дизайн все ще громіздкий
• заряджаються вони через micro USB – кабель (вони ще в когось залишились?!)
• дисплей є лише у правому оці

Ну й, звісно, вартість – в моєму улюбленому магазині Viaria вони коштують близько 37000 грн. Якби не це і не лише один дисплей – вже близько до ідеалу…

Focals by North

Найвитонченіший представник сімейства AR-окулярів, до того ж, виробник цих окулярів зараз належить Google. Знову цитую:

Продукт призначений для переміщення сповіщень з телефону в зону видимості. Це трохи нагадує смарт-годинник для вашого обличчя.

Ці сповіщення включають дату й час, погоду, текстові сповіщення, електронну пошту, сповіщення Slack, новини, сповіщення Uber, спортивні результати, покрокову навігацію тощо. Користувачі керує цим вмістом за допомогою Loop – обручки, оснащеної джойстиком, яка призначена для носіння на вказівному пальці вашої домінуючої руки.

Здавалося б ось він, ідеал! Але знову ж таки – є проблеми:

• в Україні цей пристрій недоступний для придбання – купити його можна лише відвідавши два центри продажу, які розташовані в Північній Америці
• та й взагалі, окуляри виявились не настільки популярними, як планувалось, тож проект закривається
• обручка з джойстиком, як на мене – це ну дуууже невдале рішення. Голосове керування та сенсорні області на дужках окулярів (як у Vuzix Вlade) – набагато зручніші…

Xiaomi Smart Glasses

Цей продукт ще не вийшов на ринок, але я дуже на нього чекаю, оскільки Xiaomi вже зарекомендувала себе як виробник досить функціональних і разом з тим доступних пристроїв. Цитую:

Компанія Xiaomi підготувала до випуску свої перші розумні окуляри – Xiaomi Smart Glasses.
Xiaomi позиціонує свої розумні окуляри як «незалежний інтелектуальний пристрій». Вони мають функції виведення повідомлень, демонстрації дисплея смартфона, навігації, зйомки фотографій, телесуфлера, перекладу тексту та перегляду фотографій у режимі реального часу.

Виглядають окуляри непогано, нагадують окуляри Залізної людини

Але проблеми теж є:

• лише один дисплей – у правому оці
• пристрій призначений для продажу на території Китаю, тож використовує Xiaomi XiaoAI Assistant, який не розуміє навіть англійської, не те що української (вже є досвід з розумним настільним годинником від Xiaomi, який розуміє лише китайську, якою я не розмовляю)
• пристрій ще не вийшов на ринок, і коли він буде доступний для придбання – невідомо – “колись в майбутньому” – говорить вендор

Що ж, на цьому у мене наразі все. Обирайте, думайте, мрійте, чекайте разім зі мною

До зустрічі за тиждень друзі! Бережіть себе та своїх близьких, не нехтуйте засобами індивідуального захисту, не переохолоджуйтесь, не нервуйте! Хай вам щастить!

Сьогодні я хотів би поділитись з вами досвідом використання нового Chromecast with Google TV, яким я користуюсь вже близько місяця, і який нещодавно став доступним і в Україні теж.

Одразу хочу сказати – це саме той випадок, коли детальні апаратні характеристики пристрою не мають значення, а дешевий (хоч в Україні він, на жаль, продається зі значною націнкою) – не означає гірший! А з мінімальним доопрацюванням (ми ж айтішники, чи хто?) він просто не має конкурентів!

Пристрій дістався мені у якості подарунка для лояльного користувача сервісів компанії. Якщо ж ви, прочитавши мій огляд, забажаєте придбати такий і собі, краще це зробити у США – там він коштує $49.99 (наприклад, тут або тут) – в цьому вам (з мінімальною вартістю доставки) допоможе сервіс викупу товарів за кордоном від Міст-Експрес. Це в будь-якому випадку буде дешевше, ніж придбати його тут.

Перші враження та встановлення

Пристрій ви отримаєте у невеличкій коробці "фірмового білого" кольору, запаяною у поліетилен та з голограмою Google.

Всередині дуже компактно розташовані сам пристрій, пульт дистанційного керування (так, він тут є!), акумулятори (чи може це просто батарейки ААА? не знаю, вони просто білі, без жодного маркування) для нього, кабель USB Type-C, блок живлення (звісно ж, з американською вилкою) і мінімалістична інструкція (яка абсолютно непотрібна, бо налаштовується пристрій, як і попередній варіант Chromecast, через додаток Google Home). Виглядає все це дуже непогано, дорожче, ніж є:)

Існують біла, рожева, синьо-сіра і, здається, чорна версії (хоч останню я ніколи не бачив, навіть на фото). Налаштовується пристрій дуже просто – підключаєте до телевізора, вмикаєте в мережу, запускаєте Google Home на телефоні, додаєте пристрій… все дуже просто і інтуітивно зрозуміло – ось повна покрокова інструкція.

Пульт дистанційного керування – здається надто малим, однак користуватись ним дуже зручно. При першому увімкненні пристрою він автоматично до нього підключився. Що цікаво – спочатку автоматично оновилась прошивка самого пристрою, а потім  – окремо прошивка пульта. До речі, пульт цікавий тим, що там є вбудований мікрофон для голосового пошуку (чудово працює) і окремі кнопки для виклику Google Assistant, Netflix та Youtube. Також приємно здивувало те, що без жодних налаштувань з мого боку одразу ж запрацювала кнопка вмикання/вимикання – натискаєте кнопку вмикання на пульті Chromecast, і автоматично вмикається також телевізор, до якого він підключений! Бокова "качелька" гучності теж регулює гучність на телевізорі! Wow!

Взагалі сам пристрій повністю ховається за телевізором. У мене біла версія, й до речі  білий телевізор (чудово співпало), однак, його все одно не видно, тож це непринципово. А от білий пульт – це чудово – добре видно які кнопки для чого, чорна кнопка асистента дуже добре виділяється.

Інтерфейс – типовий для Google TV, зі зручною навігацією та персоніфікованими рекомендаціями.

Трохи "допилюємо"

Одразу після завершення налаштувань пристрій може використовуватись за призначенням, однак, мені хотілось випробувати його у якості саме незалежного медіаплеєра, а не просто транслювати на нього картинку з інших пристроїв.

Оскільки там, по суті, 10-й Android з оболонкою Google TV, встановлення додатків не з Google Play не було проблемою – ось про всяк випадок повна покрокова інструкція. Я встановив мій улюбдений HD Videobox, а потім – вже з офіційного магазину – потрібний для нього MX Player і клієнти MEGOGO і VoliaTV.

На цьому мої дії з налаштування завершились. Єдиний момент – пізніше через Google Home на телефоні я ще налаштував фото з яких альбомів Google Photo пристрій має демонструвати в режимі слайд-шоу під час простою (наприклад, поставив відтворення фільму на паузу або змотатись на кухню за чайником, повертаєшся – а тут твої фотографії).

Враження від використання

Як я вже писав на початку цього повідомлення, я користуюсь пристроєм вже близько місяця, і враження – лише позитивні. HD Videobox дозволяє дивитись все, чого душа забажає, голосовий пошук працює відмінно, все чудово. Я навіть почав задумуватись про те, навіщо платити більше!

Справа в тому, що у мене також підключено до телевізора ТВ-приставку від MINIX, яка свого часу коштувала більше $200. Так, там потужне залізо, купа різноманітних портів і підтримка чого завгодно, 4K відео, крута фірмова аеромиша, можна встановлювати і грати навіть у важкі ігри з графікою консольного рівня… Однак, з всього цього нам був потрібен лише HD Videobox і інколи – трансляція екрану мобільних пристроїв.

Новий Chromecast, як виявилось, виконує цю роботу так само добре, а коштує в чотири рази дешевше! Тож це дійсно повноцінний мережевий медіаплеєр всього за $50! Що стосується трансляції з екрану – пару разів пробував з планшетом і телефоном (грався на великому екрані в Dead Trigger 2 та Unkilled) – все працює не просто добре, а відмінно – без жодних затримок, лагів тощо. Повірте, мені є з чим порівнювати – окрім MINIX маю також плеєр від Dune HD, “свисток” Miracast та проектор на базі Android з такою функціональністю, і пристрій від самого Google – поза конкуренцією.

Тож якщо вам потрібен простий і надійний медіаплеєр – Chromecast with Google TV – це пристрій для вас! До речі, ось ще один цікавий рекламний ролик від вендора:

Ну а в мене наразі все. До зустрічі за тиждень, друзі!
Бережіть себе та своїх рідних! Не нехтуйте засобами індивідуального захисту!
Будьте здорові!

Сьогодні мені хотілося б поговорити про гру (чи точніше серію іграшок), яка, напевно, не залишить байдужими більшість з вас. Ми звикли говорити “Кодзіма – геній!”, і це дійсно так, однак цим повідомленням мені хотілося б звернути вашу увагу на творчість ще одного генія – Кана Гао, та його студії Freebird Games.

Ці хлопці випускають ігри, які з одного боку потішать шанувальників ретро-jRPG та піксельної графіки, а з іншого – поціновувачів сюжету та інтерактивного кіно. Якщо вже говорити на чистоту, то це не зовсім і ігри – скоріше це інтерактивні анімаційні фільми зі зворушливим сюжетом, який змушує не звертати увагу на графіку та витискає сльози навіть у брутальних чоловіків

Своє знайомство з іграми студії я почав з To the Moon – гри, назву якої винесено до заголовку цього повідомлення. Як я її знайшов? Дуже легко – тоді я якраз закінчив грати в What remains of Edith Finch, і шукав щось подібне – гру у жанрі “інтерактивне кіно” (а ту гру я знайшов як дещо подібне до Detroit: Become human). Серед кількох ексклюзивних консольних ігор я помітив To the Moon, яка була доступна як для ПК, так і для Android, тож я відкрив Google Play на телефоні, знайшов цю іграшку, й ознайомившись з купою схвальних відгуків, її придбав (щось близько $4). Одразу хочу сказати, що вона варта кожного витраченого на неї цента, більше того – це дуже недооцінена гра!

Я не буду детально описувати сюжет гри, тож можете не хвилюватись стосовно спойлерів. Якщо коротко – корпорація “Зігмунд” (ну дуже прозорий натяк!) винайшла прилад, що дозволяє зануритись у пам’ять людини, проаналізувати та дещо змінити її спогади (майже імплантувати нові, хоч це неправильне слово – скоріше, трохи підштовхнути у певному напрямку, а далі вже свідомість зробить все сама). Однак, без шкоди для мозку пацієнта зробити це неможливо, тож компанія знайшла оригінальний спосіб заробляти на своєму винаході – “здійснювати” (точніше, створювати враження) мрії вмираючих пацієнтів, аби людина померла з відчуттям, що її мрії здійснились, і вона досягла в цьому житті всього, чого хотіла. Також це чудовий спосіб “виправити” всі ті помилки, які людина зробила за життя, і померти з чистим сумлінням. Дійсно унікальна послуга, чи не так?

To the Moon – перша гра серії, в якій ми знайомимось з двома лікарями, які мандрують спогадами свого помираючого пацієнта аби здійснити його мрію – потрапити на Місяць. Гра дійсно шедевральна, а сюжет тримає у напруженні від початку й до кінця. Це дійсно епічна, чесна, відверта та неймовірно зворушлива розповідь про життя однієї окремої людини, яка вкотре доводить, шо кохання – безсмертне, і що це єдина річ якої ми всі потребуємо. Окремої згадки заслуговує саундтрек – Кан Гао не лише геніальний сценарист та художник, але й дуже обдарований композитор. Його мелодії гармонійно поєднуються з сюжетом гри, і “пробирають” ну просто до кісток – здебільшого це фортепіанні теми просто неземної краси (саундтрек буде доступним вам для повторного прослуховування після закінчення гри). А композиція  For River – це просто шедевр, який довго не відпускає вас після закінчення гри! Ця гра здатна змусити пролити сльози кого завгодно…

Після першої гри я знайшов сайт студії Freebird Games, звідки дізнався, що є ще два безкоштовних “мінізоди” (міні-епізоди), які проливають світло на особистості лікарів та дозволяють побачити корпорацію їх очима.

А ще є міні-гра (теж скоріше анімаційний фільм, ніж гра) A Bird Story, яка є містком між першою (To the Moon) та другою частиною – Finding Paradise. Хочу вас сказати, що якщо мінізоди є просто цікавими доповненнями до першої гри, які додають більше питань, аніж відповідей, то ці дві гри – не менш “сльозогінні” за першу частину!

А ще є веб-комікси та бонусний контент (шпалери для робочого столу, ескізи та зображення, саундтрек всіх часнин) – ви можете придбати все це одним ювілейним набором – TO THE MOON SERIES 5-YEAR ANNIVERSARY BUNDLE. Дуже рекомендую!

До речі, є надія побачити повнометражне аніме за мотивами першої гри – це було анонсовано аж два роки тому, ну де ж воно, де?. І вже ось-ось ми отримаємо останній елемент пазлу – гру під назвою Impostor Factory

В будь-якому випадку – дуже раджу (до речі, є навіть український переклад)! Хоч хочу вас попередити – по-перше, краще не грати у публічному місці (аби не налякати оточуючих своїм ревом), а по-друге – найближчим сюжет видасться тим, хто вже має певний життєвий досвід. Впевнений – втримають сльозу одиниці…

А в мене на разі все, тож до зустрічі за тиждень, друзі!
Бережіть себе та своїх близьких, і нехай ігри будуть єдиним, що змушує вас плакати!

Ось і промайнули новорічні свята, і навіть один робочий тиждень, який я провів викладаючи курс AZ-500 “Технології безпеки Windows Azure”.  А цього тижня у мене знову такий же тренінг – цього разу для інших людей:) та в іншому навчальному центрі, тож, як кажуть, “з місця в кар’єр”…

Так, я пам’ятаю, що вже час підвести підсумки року й розповісти про ті матеріали блогу, які в 2019-му зацікавили вас найбільше. Однак, з вашого дозволу я зроблю це трохи пізніше. Сьогодні ж мені хотілося б поговорити про гру, на якій дійсно всі ми виросли – про легендарний Doom. Тим більше, що зовсім скоро ми матимемо змогу знову вступити у битву з силами зла, оскільки вже 20 березня у пеклі має стати спекотно від Doom Eternal – іграшки, виходу якої, я впенений, чекають мільони людей мого покоління!

Частину новорічних свят (в той час, коли не відчував сердцевого болю – на початку року мені з цим стало дуже погано:() ми з донькою провели, граючи в Doom (2016) – це дійсно кращий шутер десятиріччя – дуже красивий, дуже кривавий, дуже динамічний, і навіть з сюжетом! Хто не грав – дуже раджу, тим більше, що коштує ця гра зараз зовсім небагато – менше, аніж ті чудові емоції та задоволення, яке ви отримаєте від гри.  До речі, цю гру можна рекомендувати не тільки олдфагам, які грались в оригінальний дум, але й тим, хто про неї й не чув – задоволення гарантоване!

Ролі ми розподілили дуже просто – дочка бігає, відкриває двері, підбирає предмети, перезаряджає зброю та виконує трюк під назвою “звіряче вбивство” (яке тут виглядає просто фантастично!), моя ж відповідальність – це крутити головою, цілитись та стрілляти. Таким тандемом в “думі” нам вдалось “працювати” набагато ефективніше, аніж наприклад, в Metro Exodus (хоч і там ми воювали дуже й дуже непогано:)).

До речі, коли я в розмові з другом (теж практично мого віку), що на свята ми з дочкою забавлялись “думом”, він подумав, що мова йде про фільм “Doom” 2oo5-го року (не плутати з низькобюджетним “Doom: Анігіляція” 2019-го року).

Коли я сказав, що перший фільм було знято за грою 1993 року, виявилось, що він про неї навіть не чув! Назви Wolfenstein 3D, Duke Nukem, Painkiller, Hexen, Heretic, Quake, Chasm: The Rift тощо теж йому нічого не говорили! Сказати, що я здивувався – це не сказати нічого! Це ж дійсно ігри, які в буквальному сенсі цього слова “зробили” нашу юність. Не дитинство – в дитинстві IBM PC-cумісних комп’ютерів ще не існувало – були програмовані мікрокалькулятори Б3-34 та МК-52 (і програми з журналів “Техніка молоді” та “Наука і життя”), а потім – легендарні Commodore C64 (свою першу “серйозну” програму я написав саме на Commodore BASIC) та Yamaha MSX. Однак, скільки часу було витрачено нами на ці ігри в інституті!

А Doom 2016 – це гра, яка з одного боку чудово відтворює ту атмосферу жаху, шаленої напруги та постійного руху, яку нам дарувала оригінальна гра початку дев’яностих. А з іншого – це просто неймовірна графіка кінематографічної якості (до речі, раджу запускати з Vulkan API, а не з OpenGL), стрункий сюжет та запальна новинка – “звірячі вбивства” – система дуже видовищного добивання оглушених ворогів, за використання якої ви ще й отримуєте набої та здоров’я! І ще один момент – це гра для дорослих (ми грали у режимі “ультра-жорстокість”:))! І ще один момент – пам’ятаєте IDDQD, IDKFA, IDCLIP тощо? Так от – в останній версії гри ці чит-коди не працюють! Хардкор! А музичне оформлення у грі – вище всяких похвал – це не латиноамериканська дурня, як у Need for Speed Heat, а справжня, чоловіча, агресивна гітарна музика!

На хвилі ностальгії я забажав зіграти в ту саму класичну, оригінальну гру. Звісно, я міг би запустити її в емуляторі DosBox, однак, 320х240 якось не дуже надихало – хотілось “думу осучасненого”… Не проблема – є купа портів для Windows, з яких я обрав GZDoom – сучасний порт всіх думоподібних ігор, який додає підтримку сучасних технологій, підтримує відеорежимим з високою роздільною здатністю, сучасні ігрові контролери (xinput), навіть можна обрати API – OpenGL чи Vulkan!  З WAD-файлами, які необхідні для гри теж проблем немає – їх дуже легко знайти в Мережі.

Однак, для молодого покоління старий “квадратний” Doom все одно виглядає неестетично, тож треба його покращити ще більше! Для цього можна скористатись модом під назвою, яка сама за себе говорить – Beautiful Doom – він теж кардинально картину не змінює, однак краще виглядають зброя, бризки крові, вогонь тощо.

До речі про моди – раджу також поглянути на Brutal Doom, який дозволяє знищувати все навколо, відстілювати кінцівки, робити ворогам “фаталіті” (привіт Mortal Kombat – ще одному хіту всіх часів і народів, та згадуємо “звірячі вбивства” в останньому думі) тощо.

А якщо все ж таки хочеться чогось ще симпатичнішого – спробуйте Doom Remake 4 – мод, який виглядає настільки добре, що Bethesda навіть змусила автора припинити його розробку й забрати його та його вихідні коди з усіх інтернет-ресурсів! Звісно ж, знайти та завантажити його все одно – не проблема, особливо в рунеті:) Виглядає, як для дума, нереально круто – на слабких машинах цей мод запускати не варто – я пробував на машині в класі (i5 восьмого покоління, 32ГБ оперативки, однак дуже проста відеокарта-заглушка – лише для того, щоб отримати можливість підключати більше одного монітора) і це було абсолютно неграбельно – просто слайд-шоу:(

Далі ми, щоб бути послідовними передивились обидва фільми (так, навіть минулорічне “фе”:)), й прочитали всі чотири книжки по грі (до речі, книжка про авторів гри теж дуже й дуже непогана). Але на цьому ми не зупинились – це мабуть, вже був який приступ:) – на цій хвилі ми вирішили встановити дум і на мобільні пристрої теж – на планшети під керуванням Android. Тут теж є кілька варіантів. Перший – це скористатись емулятором – якимось з портів DosBox. Вибір тут чималий, однак я зупинився на lDosBox, оскільки лише в ньому коректно запрацювало керування. Далі ж все просто – створюємо теки для іграшок в /Android/data/lb.myapp.dosbox/DISK й копіюємо туди файли гри. Таким чином я зміг запустити Doom, Doom II, Duke Nukem 3D, Flashback – The Quest for Identity (це теж просто шедевр, а оновлена її версія від 2013 року заслуговує окремих овацій), Lost Vikings (ех, яка це була гра!), і навіть Quake! Сайтів, де можна знайти старі DOS-ігри, у Мережі вистачає, тож я навіть не буду наводити посилань.

Однак, це все ж таки той самий, як говорить дочка “квадратний” дум! А нам же хочеться чогось, хоч і олдскульного, але естетичнішого! Тому ми придбали Delta Touch – не безкоштовний, але дуже доступний за ціною збірник кращих портів Doom для Андроїд. Звісно ж ми обрали все той же GZDoom! До речі, Delta Touch теж підтримує ігрові контролери!

Як альтернативу в плей-маркеті ви можете придбати офіційні порти Doom та Doom II, які було випущено на честь 25-річчя гри. Однак, коштуватиме це набагато більше, та й виглядатиме не так гарно, як порт GZDoom.

А якщо вже хочеться чогось справжнього (і якщо у вас дійсно потужний мобільний пристрій) – існує кілька портів Doom 3 для Андроїд (наприклад, ось цей). Судячи з відео на Youtube, там дійсно все на висоті, хоч чесно кажучи, в мене так і не дійшли руки спробувати.

До речі, існує й двовимірний дум – Doom 2D Forever, який дозволяє грати в дум-платформер під DOS, Windows або Android (хоч на сучасних телефонах все настільки дрібне, що я особисто не отримав від гри ніякого задоволення:( – як говорив один колега, “блохи на екрані – це чудово, однак, грати неможливо”). Інший та якісніший варіант – це сайд-скролер Mini DOOM II – який дійсно дає уявлення про те, як виглядав би дум у двовимірному виконанні (хоч трохи й “віддає” святотатством:)) .

А ще є онлайновий дум у браузері (емуляор), і колись був дум, написаний хлопцями з Mozilla Foundation на JavaScript, однак, через ліцензійні нюанси їм довелось його прибрати. Також була Doom RPG – покрокова майже тривимірна гра, яка була написана на Java ME, а зараз можна пограти в неї або в емуляторі, або встановивши порт для Андроїд. Існує також сучасний варіант покрокового “тактичного” Doom, а саме Jupiter Hell, який теж радує ціною й виглядає дуже непогано.

А якщо копнути глибше, можна знайти й стратегію реального часу Doom Wars (дуже “сира” фанатська гра, яка трохи нагадує старкрафт), й парочку ігор з приставок, а саме Doom Troopers: The Mutant Chronicles (трохи схожа за атмосферою, однак, це не на сто відсотків дум) і Zero Tolerance, яка є практично точним клоном нашого улюбленця – навіть Марс за вікном є! А ще в обидві гри з Сеги можна погратись онлайн!

Підводячи підсумки хочу сказати, що якщо ви так само як і я пам’ятаєте те відчуття більше ніж двадцятип’ятирічної давнини – те почуття виконаного обов’язку після проходження чергового рівня гри, що дозволяла відчути себе рятівником людства:) – вам є чим зайнятись і сьогодні – до вашої уваги цілий всесвіт Doom – фільми, ігри, моди, книжки, очікування на нову версію…

А в мене на цьому все. Сподіваюсь, мені все ж таки вдалось трохи заразити вас Doom-лихоманкою:) Бережіть себе та своїх близбких, і ніколи не повторюйте того, що ви робите на екрані, в реальному житті!

До зустрічі за тижень, друзі! Хай вам щастить!

P.S. Можливо, наступного разу я вже підведу підсумки року, а може – розповім про епопею з налагодженням та придбанням геймпадів, пов’язану з бажанням грати в Doom з комфортом:)

І знову життя мчить в шаленому ритмі – тренінги, спілкування з клієнтами, “пари” в коледжі, підготовка до святкування 75-річчя нашого навчального закладу… Немає часу навіть на те, щоб переглянути нарешті першу серію восьмого сезону “Гри престолів”…

Хоч, якщо теорія симуляції справедлива ми, можливо, й не проживали всі ці дні й нічого не робили – ми просто прокинулись-увімкнулись сьогодні вранці в перший раз з вже запрограмованими спогадами… Однак, це вже мене щось на філософію потягло – так я зараз ще про квантову фізику почну…

Тож перейду до того, про що я власне й планував сьогодні поговорити – про root-права й чи потрібні вони вам.

Я вже не раз торкався теми отримання root-прав – коли писав про багатовіконність на планшеті, про міграцію на іншу версію Android, про відновлення програм при переході на інший планшет тощо.

Що ж воно таке, ці root-права? Все дуже просто – ви ж пам’ятаєте, що Android побудовано на ядрі Linux? Тож рут в Android та рут в Linux – це одне й те ж саме – можливість працювати з правами суперкористувача, з повним і необмеженим доступом до файлової системи, та можливістю змінювати будь-які налагодження пристрою. Отримати ці права не надто важко – в Мережі ви легко знайдете купу інструкцій для вашої моделі телефону або планшету. А деякі вендори, як мій улюблений MEIZU, надають можливість отримати root одним тапом у налаштуваннях!

Однак, з великою силою приходить і велика відповідальність (цитата), тож треба чітко розуміти навіщо вам рут-права. Плюс, багато хто з виробників телефонів якось дуже вже болісно реагують на такі ваші дії й в разі отримання рут-прав позбавляють вас гарантіїТак, справжніх гіків цим не налякати, а от “звичайному“ користувачеві слід кілька разів подумати – чи потрібне воно йому? Чи отримані можливості варті того?

Чесно кажучи, я ніколи не розумів в чому тут проблема – зараз отримання рут-прав – це дійсно безболісна й майже безпечна процедура. Тож, якщо ж ви вважаєте, що чините правильно – ось вам чудова стаття від хлопців з JoyofAndroid на тему отримання рут-прав як з допомогою комп’ютера, так і без нього. Автори протестували кілька найпопулярніших програмних засобів для отримання рут-прав, обрали сімку найкращих, перелічили їх переваги й недоліки – одним словом, виконали величезну роботу.

Тож, якщо ви обираєте спосіб для отримання прав суперкористувача – приємного вам читання: 7 Best Android Root Software with or without Computer

А в мене на сьогодні все. До зустрічі за тиждень друзі!
Бережіть себе, хоч інколи відпочивайте!

Думаю, не тільки в мене останній місяць року був просто шаленим – купа тренінгів, грип:-(, пари в коледжі, дистанційне навчання, збирання документів для отримання британської візи, підготовка в шаленому ритмі (оскільки часу за всіма іншими справами майже не залишилось) до іспиту на отримання статусу авторизованого інструктора Amazon…

В Британії я все ж таки побував, а повернувшись поринув у нові турботи – дистанційний тренінг, іспити на третьому курсі, методрада, рада керівників груп, робота з дипломниками, настанови практикантам… Сьогодні в коледжі робочий день (за понеділок), однак, “мій” третій курс вже на канікулах, тож я маю трохи часу аби розповісти вам навіщо я літав до Лондона, які застосунки допомогли мені в цій подорожі, я яким були результати цієї подорожі.

Маєте запрошення? Спочатку  отримайте візу…

Оскільки ми вже кілька разів подорожували Європою, й навіть до безвізу не мали проблем з отриманням шенгенських віз, я й не думав, що віза до Великої Британії – це проблема. Однак, виявилось, що це ВЕЛИКА проблема – отримати британську візу, виявляється, набагато складніше аніж, наприклад, візу у США! Якщо ви плануєте відвідати Британію, я раджу скористатись послугами компанії-посередника (їх зараз чимало), яка допоможе вам підготувати пакет документів, виконати переклади, зареєструє на прийом до візового центру, проконсультує з усіх питань. Інший варіант (мені порадив його мій турагент) – придбати пакетний тур до Лондону – так отримання візи буде легшим.

Кілька порад:

• робіть нотаріально завірені копії всього (внутрішній та закордонний паспорти (можливо, попередній закордонний паспорт, який ви залишили собі для полегшення отримання віз), свідоцтва про шлюб, свідоцтва про народження дітей, документів на право власності на нерухомість)
• якщо ви ФОП – теж надайте всі виписки, плюс, податкові декларації за два минулі квартали
• довідки з банку беріть лише з “мокрими” печатками – довідки з факсимільними печатками, згенеровані в Приват-24, не приймаються!
• довідки з банку необхідні як консолідовані, так і з деталізацією всіх операцій за останні півроку!
• на одному з рахунків у вас має бути сума, еквівалентна $1000 (я просто подав довідку про кредитну картку)
• також з основного місця роботи необхідно взяти довідку про те, що ви там працюєте, на якій посаді, і яку зарплатню отримували за останні півроку – теж з “мокрою” печаткою!

У візовому центрі мене здивувала кількість людей, які подають документи – разом зі мною було десь з 50 осіб! Електронна черга, досить зручні крісла для очікування, однак, часу це зайняло чимало – близько трьох годин Співбесіди не було (в Україні рішення про надання візи не приймають – всі документи відправляють до Польщі в електронному вигляді) – просто сканують всі документи, дають розписатись у кількох бланках, фотографують з кількох ракурсів, беруть відбитки всіх пальців…

Незважаючи на те, що для мене замовили прискорену (пріоритетну) процедуру розгляду документів, про те, що візу таки дали, я дізнався буквально за пару днів до від’їзду.

Технології у кишені або як дістатись Лондона і де там зупинитись

Організатори придбали для мене квитки на літак. Туди – з “Міжнародними авіалініями України”, назад – з Wizz Air. Для обох рейсів я встановив відповідні мобільні додатки (МАУ, Wizz Air), з допомогою яких ще напередодні поїздки до Борисполя зареєструвався на рейс, придбав місця підвищеного комфорту (біля аварійного виходу, аби мати місце для ніг), Wizz Priority, і отримав змогу переглядати посадкові талони прямо в додатку (про всяк випадок я їх також роздрукував, однак, це не знадобилось). Тож і туди й назад я летів досить комфортно. Назад, правда, рейс затримали майже на годину, однак, прилетів до Києва він всього з 15-хвилинним спізненням.

Житло бронював через додаток Booking.com – знайшов досить доступне (як за лондонськими мірками)  місце за 15-20 хвилин пішки від офісу Amazon – Lonsdale Hotel. Забронював, а потім начитався негативних відгуків і злякався. Однак, в реальності все виявилось непогано – досить великий номер, з двоспальним ліжком, маленьким але пласким телевізором з купою каналів, столиком, стільцем, тумбою, вішалкою для одягу, виходом на вузький балкон, а також душовою кабіною та раковиною для вмивання. Інтернет – теж був, без реєстрації й досить швидкий навіть для перегляду онлайнового HD-відео. Єдиний недолік – туалет на поверсі. Однак, зважаючи на втричі нижчу, аніж у сусідніх готелях, вартість номеру, розумієш, що це насправді лише дрібна незручність, на яку можна не зважати! До речі, бронюючи житло через Booking.com ви також отримуєте знижки на відвідування різноманітних пам’яток та атракцій!

Також я ще вдома придбав собі квитки на автобус від аеропорту Гетвіка до Лондона і оплатив трансфер від офісу до аеропорту Лутона. Допоміг мені це зробити додаток GetYourGuide. По прильоту я просто підійшов до стійки National Express, дав просканувати QR-код в додатку і отримав квиток на автобус. Щоправда, знайти зупинку автобуса було непросто, однак, я запитав у охоронця і він направив мене куди слід. Зворотній трансфер – теж просто – за два дні до відльоту з Лондона я зателефонував за номером, вказаним у додатку й підтвердив свій трансфер, а мені сказали о котрій годині чекати водія (за 15 хвилин до цього часу мені також прислали ім’я, фото, номер телефону і опис машини водія). Щоправда, водій заблукав у Лондоні, проте, охоронець з офісу Amazon допоміг мені його знайти, тож до аеропорту я також доїхав з комфортом.

Інші додатки, які мені допомогли – це Google Trips, Google Maps та Uber. В Google Trips дуже зручно занести всі свої бронювання (авіарейси, житло тощо), нотатки та місця, які ви плануєте відвідати, й мати все під рукою (ви навіть будете отримувати підказки).

Про Google Maps довго розповідати не варто – цей додаток просто необхідний в кожній мандрівці (навіть рідним містом). Єдине, що хочу відмітити – виїжджаючи за кордон доречно буде зберегти оффлайнову карту місцевості, куди ви вирушаєте.

Uber також реклами не потребує – це просто найзручніше таксі – і в Києві,  і в Лондоні!

Не слід забувати також про Google Translator та оффлайнові словники.

Ще дві поради наостанок:

1. не полініться напередодні поїздки зайти у Приват-24 і повідомте банк про те, в який період часу і де ви будете перебувати за кордоном (в налаштуваннях карт, які ви плануєте брати з собою) – це потрібно аби карта випадково не була заблокована при спробі оплати. Я це зробив і ніяких проблем не мав – скрізь платив картою (безконтактно). Я знаю, що хтось має проблеми з картами Приватбанку навіть бронювання через booking.com, однак, у мене ніяких проблем не було – все працювало як годинник. Мій банк знову підтвердив, що він краший! До речі – ось кілька порад від банку для мандрівників.
2. якщо ваш оператор мобільного зв’язку – Vodafone, активуйте послугу “Роумінг як вдома” – з нею міг нормально спілкуватись телефоном з дружиною та донькою й без проблем користувався мобільним інтернетом (мої колеги з цим мали проблеми).

Що я там бачив? Які враження отримав?

А майже нічого – з ранку до вечора я був на заняттях, а після них – готувався до наступного дня. Одного разу я трохи прогулявся до Лондонського мосту і все. Взагалі, Лондон мені сподобався. Дуже сподобались каси самообслуговування в супермаркетах та можливість самостійного замовлення в фастфудах, безконтактна оплата в таксі.

Офіс Amazon теж справляє враження. Трохи збентежило, що дорогу всі переходять там де це їм спаде на думку – ніхто не зважає на сигнали світлофорів (хоч водії, навіть знамениті двоповерхові автобуси, зупиняються і чекають). Ще вразила кількість людей, одягнутих в класичному стилі, і те, як старовинні будівлі поєднуються зі скляними хмарочосами офісних центрів. Взагалі, я дуже жалкую, що у мене не було парочки днів аби погуляти – наприклад, вирушити в тур Warner Bros, присвячений Гарі Поттеру або просто побачити Біг Бен чи відвідати Британський музей (готель був розтащований поруч з ним, однак часу на його відвідини я так і не знайшов)…

В будь-якому разі, Лондон мені сподобався – це гарне місце для життя, хоч і трохи надто дороге.

Навіщо я туди іздив?

Не так давно я писав, що склав іспит на отримання статусу AWS Certified Solution Architect Associate. Так от, це була лише перша сходинка до статусу Amazon Autorized Instructor.

До Лондона я літав аби взяти участь в очному фінальному іспиті. Хочу відмітити, що іспит був дуже серйозний – це був не ТТТ (тренінг для тренерів), а саме іспит – перевірка того, чи зможуть кандидати наступного ж дня після заходу провести цей тренінг самотужки. Я не можу розповідати деталі, лише натякну, що перевіряли не лише здатність викладати матеріал як зі слайдами, так і “на пальцях”, а й знання сервісів AWS, розуміння основних концепцій, практичні навички та вміння. Три дні проминули як один, я був напружений як струна, проте, для мене це була фантастична можливість побачити себе та оцінити свій стиль викладання зі сторони студента, поспілкуватись з колегами та отримати від них зворотний зв’язок. Це були чудові три дні і я дуже вдячний за них нашому тренеру – Арлен, ти кращий! На жаль, з чотирьох учасників (окрім мене були ще претенденти з Британії, Франції, Македонії) пройшли це випробування лише двоє з нас.

Змусив понервувати й той факт, що результати не повідомлялись одразу – лише після заходу, окремим листом кожному учаснику. Тож кожен з нас (принаймні для мене це було так) поїхав з Лондона з думкою на кшталт “мабуть, я не пройшов”. Саме з такою думкою я приїхав до аеропорту Лутона, вирішив пообідати у Burger King, отримав своє замовлення, розгорнув сендвіч, коли побачив що світиться індикатор подій на телефоні. Розблокувавши телефон я побачив листа “Вітаємо! Ви пройшли випробування й задовольняєте вимогам до авторизованих інструкторів…” Я так підстрибнув на радощах, що мало не перекинув склянку з колою! Wow! До речі, у відгуку від тренера був пункт для мене, що “слід пам’ятати, що не в кожну тему слід заглиблюватись”

Так що тепер я – єдиний в країні авторизований інструктор Amazon, й готуюсь до свого першого курсу в цій ролі, а компанія Softprom by ERC (від якої я, власне, й літав у Лондон) – єдиний в країні тренінг-партнер, який надає авторизовані послуги з навчання AWS. А з нового року я планую скласти ще девелоперський іспит аби розширити асортимент тренінгів, які я можу викладати…  

Що ж, на цій позитивній ноті я хотів би закінчити свою розповідь. На сьогодні у мене все. Якщо нічого не завадить – зустрінемось за тиждень, друзі! Бережіть себе! З наступаючими святами вас!

Так, я пам’ятаю, що мав розповісти про свої особисті враження від року, що минув, і я це зроблю (трохи пізніше, чернетка вже є).

Сьогодні ж я хотів би поділитись досвідом стосовно використання BOINC – ключового компоненту участі в розподілених наукових обчисленнях та видобування Gridcoin’ів – валюти, про яку я вже якось писав.

Так, часу на експерименти в мене останнім часом небагато, однак, протягом останнього місяця минулого року та початку січня, я трохи погрався з встановленням та запуском BOINC в хмарі Microsoft Azure, Amazon Web Services, на Android-пристроях та Raspberry Pi 3 (model B).

---

Увага!

Як я вже говорив раніше, я вирішив трохи поекспериментувати з браузерним майнінгом, додаючи посилання на майнер на початку тексту кожного нового повідомлення. Я не хочу робити так, як Pirate Bay та інші сайти – все прозоро і залежить лише від вас, друзі – якщо вас зацікавила тема статті, будьте ласкаві натиснути на це посилання (альтернативний варіант – натиснути сюди), яке відкриє в новій вкладинці сторінку (вихідні коди – на Codepen, все чесно), в яку я додав інтерфейс веб-майнера однієї з небагатьох криптовалют, які ще є сенс добувати на процесорі, а також зробив лічильник вашого внеску (лише перше посилання) з можливістю подивитись, якій сумі в гривні це відповідає.

Вам це не буде коштувати нічогісінько – ви просто запустите процес і, залишивши вкладинку відкритою, повернетесь до читання статті (а можете й поспостерігати за процесом – це досить медитативне видовище). Ці нехитрі дії, можливо додадуть ту саму копійчинку, якої мені не вистачало аби ще раз випити кави, а я буду вам вельми за це вдячний.

---

Перш за все хочу висловити своє особисте тверде переконання, яке полягає в тому, що будь-які “важкі” обчислення краще виконувати під Linux – ця ОС, як на мене, оптимальніше працює з ресурсами й дозволяє досягти кращого рівня продуктивності. Тому для запуску BOINC я переважно використовував Linux.

BOINC на звичайних ПК

Windows

Я використовую BOINC на двох машинах. На домашній встановлено Windows 10 Professional з усіма останніми оновленнями. Встановити BOINC туди було неважко – я просто завантажив пакет BOINC + VirtualBox, запустив його, а потім переключився до розширеного вигляду, налаштував його для роботи з офіційним пулом, синхронізував проекти (які слід додати на стороні пула – в вашому обліковому записі)…

Все! В налаштуваннях немає нічого важкого, однак, якщо треба – ось відеоінструкція:

Єдина особливість – я не використовую “рідний” гаманець для Windows – замість нього я вподобав багатовалютний Android-гаманець Coinomi.

Ще один момент – раніше я писав про пул pool.gridcoin.co. Тепер же я мушу сказати, що використовувати його не варто – автор там все автоматизував й “закинув” роботу з ним:-( Краще приєднатись до офіційного пулу – www.grcpool.com.

Linux

В світі Linux з BOINC теж немає ніяких проблем. На роботі в мене встановлено Ubuntu Budgie, яка мені дуже подобається – зовнішнім виглядом, простотою, можливостями та зручністю використання.

Аби встановити BOINC слід просто відкрити термінал (наприклад, натиснувши F12 – це викличе спливаючий термінал у стилі Quake) й ввести такі команди:

sudo apt-get update
sudo apt-get install boinc boinc-dev

Все!

Далі діємо так само, як і під Windows – просто запускаємо BOINC manager через меню додатків та налаштовуємо його на роботу з пулом.

BOINC у хмарі

Azure

В першу чергу я спробував хмару Microsoft й враження в мене залишились досить неоднозначні. Не стосовно самої платформи Azure – вона дійсно чудова. Проблема в деталях. Справа в тому, що коли я спробував встановити BOINC на віртуальну машину з Ubuntu Server 16.04, у мене нічого не вийшло! В ході встановлення виявилось, що не вистачає пакетів linux-azure, встановити які явно – через apt-get install – мені теж не вдалось, скільки б я не намагався:-(

Тож довелось створити віртуалку з Windows 10 (покрокова інструкція – тут), яку  я підготував у відповідності до процедури, описаної вище й вона чудово працює.

У разі необхідності підключитись до машини використовуємо найзвичайнісінький RDP (в інструкції теж про це сказано).

Amazon Web Services

З AWS все пройшло дуже й дуже гладко – я створив віртуалку з Ubuntu (мікроекземпляр, в рамках безкоштовного плану використання). Як це зробити дуже непогано – детально, з картинками – написано тут.

Після того, як машина стартує, підключаємось до неї через SSH (див. інструкцію – я теж використовую для цього Git Bash), і виконати наступні команди:

tmux

Про tmux я колись розповім окремо, він потрібен аби команди, які я виконую в терміналі, продовжили своє виконання коли я від’єднаюсь від віртуалки.

sudo apt-get update
sudo apt-get install boinc boinc-dev boinctui

Пакет boinctui – це консольний, й до речі, дуже симпатичний, варіант менеджера BOINC (TUI – Text-based User Interface). Він нам потрібен, оскільки середовище робочого столу на машині не встановлене (в Azure – теж так само), і чесно кажучи, воно там і не потрібне.

Далі слід виконати команди

boinccmd –join_acct_mgr https://grcpool.com ваш_логін ваш_пароль

boinctui

Після завантаження консольного менеджера натискаєте F9 аби потрапити в меню, переходите до меню Projects та обираєте пункт синхронізації з пулом. Через деякий час – коли відпрацює тест швидкодії та завантажаться файли ваших проектів – все почне чудово працювати:-)

Тепер можна натиснути Ctrl+b, потім d (detach tmux session) і від’єднатись від машини. Все!

BOINC на Android

Насправді – тут теж все без проблем. На сайті офіційного пулу є чудове відео з інструкцією, як все налаштувати.

Я спробував виконати всі показані у відео дії на своєму плеєрі Minix Neo X8-H.

Слід сказати, що там все працювало просто чудово. Єдина проблема – незважаючи на потужне “залізо”, в плані швидкодії плеєр, звісно ж, не рівня десктопним ПК або віртуалкам у хмарі, тож використовувати Android-пристрій в такій якості можна лише за умови шаленої любові до науки:-) Я вже мовчу про те, що (якщо обрати режим постійної роботи) пристрій може сильно нагріватись, або навіть перезавантажитись.

BOINC на Raspberry

Теж все просто, як і на інших Linux-машинах.

Аби трохи погратись, я придбав на Aliexpress комплект Raspberry Pi 3 (model B) + акриловий корпус, набір радіаторів, блок живлення з кабелем з кнопкою вмикання/вимикання, та сенсорним екраном 3.5″. Карту пам’яті на 64 Гб я придбав раніше – на одному з розпродажів:-)

Там же – в описі товару було посилання на образ системи з вже встановлениим драйвером тачскріну, тож я просто завантажив його, відформатував MicroSD карту з допомогою  SD Card Formatter, й записав туди образ, використавши Etcher.io.

Звісно ж, роздільної здатності 480х320 абсолютно недостатньо, аби працювати з тачскріном у середовищі робочого столу, тож я просто підключився до WiFi (з допомогою відповідної іконки в панелі завдань), після чого під’єднався до “малинки” через SSH (так само, як і у випадку використання AWS – через Git Bash, логін – pi, пароль – raspberry).

Далі я виконав команди

sudo apt-get update
sudo apt-get install tmux
sudo apt-get install mc

Вони встановили tmux, про який я вже говорив, і файловий менеджер Midnight Commander (знадобиться).

Далі я викликав програму налаштування

sudo raspi-config

В ній я розширив образ системи на всю карту пам’яті, і увімкнув режим завантаження в термінал, а не в графічне середовище – з текстовим режимом, навіть на крихітному екрані працювати досить комфортно. Далі “малинка” перезавантажилась. Графічний інтерфейс вже не завантажувався.

Я знову підключився по SSH й налаштував мережі WiFi та автопідключення до них так, як описано тут (також є офіційна документація й, виявляється, – досить
непогана утиліта, яка значно спрощує цей процес).

Далі  – встановив та налагодив BOINC так само, як і для випадку з AWS. До речі, BOINC, встановлений таким чином, буде автоматично стартувати при увімкненні “малинки”! Єдиний нюанс – не треба обирати режим постійних обчислень, оскільки в такому разі малюк може перегрітись – через певний час ви побачите іконку з термометром у правому верхньому куті екрану!

Єдине, чого я не зробив – не налагодив автоматичного запуску boinctui при старті системи. Треба буде зробити (мабуть, з crontab)…

До речі, якщо перейти до каталогу LCD-show (cd ~/LCD-show) і виконати команду ./LCD-hdmi, після перезапуску “малинка” виведе зображення на монітор, під’єднаний по hdmi. Виконавши команду startx, можна завантажити середовище робочого столу (роздільну здатність буде виставдено автоматично), а якщо ви захочете повернутись до тачскріну – просто виконайте ./LCD35-show.

Ось тут ви знайдете кілька корисних статей на тему роботи з raspberry. Мені особисто малюк дуже сподобався, хоч, звісно, можливості у нього досить скромні:-(

Про всяк випадок – ось ще одна стаття на тему видобування грідкойнів на “малинці”.

Ну і на останок хочу прорекламувати офіційний кран грідкойнів – сервіс, який раз на добу дозволяє отримати невеличку суму у грідкойнах. До речі, швейцарці в своєму крані дають теж дуже непогані суми. Також 3 GRC ви отримаєте за реєстрацію на цьому сайті, а тут ви можете попросити допомогти новачкові, й можливо, хтось пришле вам трохи монеток:-)

Що ж, на цьому я з вами прощаюсь. До зустрічі за тиждень, друзі!
Хай вам щастить, і бережіть себе!:-)

P.S. Скоро я ще розповім про невеличкий експеримент-гру за участі криптовалюти IOTA, який я планую в другому семестрі провести з моїм третім курсом:-)

Як завжди, у мене – купа активностей – святкування юбілею навчального центру компанії Techexpert “Мережеві технології” (ось стаття на цю тему, а тут – відео), потім – тренінг з програмування на C#, потім – дистанційний тренінг з Azure для наших молдавських колег. А ще – “пари” в коледжі, підготовка до виступу на конференції InsaneByte (яка вже завтра), підготовка студентів до участі в олімпіаді з програмування, ще й “Година коду” наближається, а там – нові тренінги, практичний семінар з Azure та DevOps, а ще я вирішив сертифікуватись по блокчейну та криптовалютам, тож тепер сумлінно навчаюсь…

Так, я пам’ятаю, що за мною ще остання частина розповіді про налагодження повноцінних робочих станцій з 1Гб ОЗП. Однак, сьогодні я хотів би розповісти про дещо інше – про те, яким чином ви можете допомогти науці, мало того, що нічого не роблячи, а навіть ще й отримавши за це ще й невеличку винагороду

Увага!

Як я вже говорив минулого разу, я вирішив трохи поекспериментувати з браузерним майнінгом, додаючи посилання на майнер на початку тексту кожного нового повідомлення.Я не хочу робити так, як Pirate Bay та інші сайти – все прозоро і залежить лише від вас, друзі – якщо вас зацікавила тема статті, будьте ласкаві, натиснути на це посилання (альтернативний варіант – натиснути сюди), яке відкриє в новій вкладинці сторінку (вихідні коди – на Codepen, все чесно), в яку я додав інтерфейс веб-майнера однієї з небагатьох криптовалют, які ще є сенс добувати на процесорі, а також зробив лічильник вашого внеску з можливістю подивитись, якій сумі в гривні це відповідає.

Вам це не буде коштувати нічогісінько – ви просто запустите процес і залишивши вкладинку відкритою, повернетесь до читання статті (а можете й постерігати за процесом – це досить медитативне видовище). Ці нехитрі дії, можливо додадуть ту саму копійчинку, якої мені не вистачало аби ще раз випити кави, а я буду вам вельми за це вдячний.

Тож, мова в нас сьогодні піде про одну з криптовалют, видобування якої, скоріш за все, вас не збагатить, однак, дозволить відчути себе причетним до “великої” науки, а саме про Gridcoin.

Слово “Grid”  в назві копійчини присутнє не випадково, оскільки видобування грідкойнів зробить з вашого комп’ютера частинку велетенського обчислювального кластера, суперкомп’ютера всесвітнього масштабу, потужність якого практично неможливо оцінити. Так, ви все зрозуміли правильно – видобуваючи грідкойни, ви надаєте обчислювальні потужності вашої машини (процесора та відеокарти) в оренду для виконання обчислень в рамках важливих наукових проектів. Винагорода за це – символічна (на момен написання статті одна копійчинка коштує близько 6 центів), однак, вона все ж є.

Пам’ятаєте проект SETI@home? Так-так – участь в аналізі сигналів, отриманих з радіотелескопів, з метою пошуку позаземних цивілізацій! Впевнений – всі ви, якщо не брали участь, то чули про цю важливу ініціативу університету в Берклі!

Тепер ви можете продовжити участь в проекті (однак, тепер вже не безкоштовно), обравши собі ще кілька проектів за смаком – наприклад, я обрав Einstein@home (пошук гравітаційних хвиль, які випромінюються пульсарами), MindModeling@home (думаю, з назви все зрозуміло).

Як це працює? Дуже просто – вам потрібно завантажити BOINC Manager (для Linux -тут) – утиліту, яка дозволяє використовувати ваш комп’ютер для наукових обчислень під час його простоїв (наприклад, коли комп’ютер не використовується й відображається скрінсейвер). Виглядає він так собі, однак, свою справу робить.

Потім вам треба налагодити BOINC Manager на роботу в пулі (я обрав http://pool.gridcoin.co, проте, є й інші пули, майнити соло, як на мене, немає сенсу) – як це зробити описано тут.

Наступний крок – встановлення гаманця грідкойнів – просто завантажуєте його з офіційного сайту (ось варіант для правильної ОС) та встановлюєте, однак, я обрав мобільний варіант – досить відомий багатовалютний гаманець Coinomi.Який би гаманець ви не обрали, в вашому профілі на сайті пулу слід ввести його адресу (GRC Address).

Все! Можна починати майнити заради науки! 

Повторюсь – вам це нічого не коштуватиме, програма працює лише тоді, коли ви не використовуєте ваш комп’ютер. Зате, тепер ви можете пишатись тим, що допомогаєте вченим дізнатись більше про світ, який нас оточує, й про нас самих також!

Що ж, на цьому у мене сьогодні все. До зустрічі за тиждень, друзі! Хай вам щастить! Бережіть себе та своїх близьких!

P.S. Я маю ще багато чого сказати про криптовалюти та блокчейн, однак, наступного разу, все ж, виконаю свою обіцянку й закінчу цикл статей про Linux на старих машинах

Час летить просто в шаленому ритмі – ремонт, тренінги, “пари” в коледжі, обстеження в “Медіоні”, оплата податків та подача декларації, купа інших проблем та активностей…

Так, я пам’ятаю про те, що обіцяв довести до кінця цикл статей про те, як встановити linux та зробити його чудовою заміною Windows 10 на старовинних машинах з 1 Гб ОЗП. Однак, я також обіцяв розповісти про нові цікаві іграшки, тож виконую свою обіцянку – зустрічайте більш-менш детальний та чесний огляд смарт-годинника SKMEI H8.

Перш за все, я хочу нагадати, що смарт-годинники та фітнес-трекери я почав носити дуже давно – ще коли вони не були такими модними й люди часто дивувались що воно таке й навіщо мені потрібне. Був у мене й легендарний годинник SONY Ericcson MBW-150, й купа інших годинників від SONY (“зупинився я на SW2), й дешевий, однак, функціональний Upro P3, зараз же я використовую ASUS ZenWatch 2, а мій резервний міні-телефон Vphone S8 також (за умови придбання спеціального ремінця) можна носити на зап’ястку. Тож у світі смарт-годинників я не новачок й бачив і використовува досить багато найрізноманітніших пристроїв. Мій нинішній годинник мене влаштовує на всі 100% (хоч, після оновлення до Android Wear 2.0 вій і став “жити” від батареї менше доби), і виглядає чудово й досить “строго”, однак, іноді хочеться чогось більш класичного (й можливо – менш функціонального).

Хочу застерегти, що я дуже не люблю годинники з круглим екраном – вони просто незручні якщо ви не любите аналогові циферблати. Також я не люблю шкіряні ремінці – надто вже вони, як на мене, непрактичні.

Однак, мені подобається Meizu Mix та NOKIA Steel HR – у комбінації з класичним чоловічим костюмом, або навіть просто піджаком виглядають вони просто чудово, навіть, можна сказати “бізнесово”. Єдина проблема –коштують обидва годинники досить дорого – надто як для “другого”, неосновного – більше “понтового”, аніж функціонального годинника.

Тому я дуже зрадів, коли китайська компанія SKMEI, добре відома нам як виробник непоганих спортивних і не тільки годинників (відома ж, чи не так?), випустила на ринок (цитую з кількох переглянутих на Youtube оглядів) “концептуально новий смарт-годинник” H8.

Виглядає він як звичайний класичний бізнес-годинник – строгий дизайн з круглим корпусом (тут він дійсно цілком виправданий), з шкіряним ремінцем…

Іншими словами, виглядає чудово й дуже схоже на Meizu. А тепер увага – коштує він $170, зараз в офіційному магазині зі знижкою продається за $119 (в мобільному додатку знижка ще більша), плюс, можна отримати купони, які дозволяють “збити” ціну до $92. А на початку продажів діяла спеціальна промо-ціна в $60! Wow! Так, звісно, це далеко не Meizu, однак, теж непогано, плюс, $119 проти (найменша ціна, яку знайшов) $175.99-249.99!

Тому я зв’язався з представником магазину й попросив такого годинника, пообіцявши підготувати детальний його огляд. Єдине, що мене трохи турбувало – відсутність повністю металевої (й бажано – повністю чорної) версії годинника – ремінці – лише шкіряні. Проте, проблему я вирішив таким чином – до повністю Black-Black-версії взяв ось такий браслет.

В результаті я отримав годинник такого вигляду, як я й хотів, і сьогодні, вже маючи певний досвід його використання, я виконую свою обіцянку й пишу про свої враження від цього пристрою.

А почну я, як ведеться, з пакування. Годинник прийшов, як зараз модно (знову ж таки, привіт Meizu) у строгій картонній коробці білого кольору. Всередині – цупкий поролон, у вирізах якого добре зафіксовані годинник та окремо – ремінець до нього. Також знайшлось місце для інструкції (китайською та ламаною англійською) і фірмовою карткою з голограмою SKMEI.

Ремінець – якщо вірити напису на звороті (Genuine Leather) – шкіряний, однак, по перше я їх не люблю, а по-друге – якість шкіри (більше схоже на нубук) мене не вразила. Годинник від ASUS на момент придбання коштував у рази більше, і з ним йшов ремінець з чудової “промасленої” шкіри, якість якої нагадала мені мою улюблену куртку Diesel, проте  навіть його я замінив сталевим браслетом, тож “рідний” ремінець H8 я до годинника навіть не чіпляв.

Сам годинник дійсно виглядає “преміально” – це не гальванічне покриття (як було з моїм останнім годинником від SONY) й не Gunmetal (як в ZenWatch 2) – просто якісна чорна фарба. Корпус, до речі, схоже, дійсно повністю сталевий. Щодо скла – не знаю, пишуть “високоякісне, зносостійке”. Що ж, подивимось…

Ще один момент – на промо-фото годинник виглядав тонким, однак, в реальності він досить товстий – 11 мм. А от розмір “вживу” виявився меншим, ніж я чекав – я думав, що годинник з діаметром циферблату 42 мм буде величезним. А він виявився на вигляд меншим за ZenWatch 2 й на руці виглядає дуже компактно:

А ось – у порівнянні з моїм основним годинником:

І, нарешті, поруч на руці:

Дійсно, виглядає компактніше, чи не так? А я ж то вважав ZenWatch 2 дуже витонченим і невеличким годинником…

Відмінність цього (як і інших годинників такого типу) годинника від “повноцінних” девайсів з тачскрінами – це відсутність необхідності заряджати його протягом року (приблизно), оскільки там всередині не акумулятор, а звичайна батарейка CR2430. Wow!

Тепер перейдемо до можливостей цього гаджету. Перш за все – у верхній частині циферблату годинник має три білі цятки, середня з яких є червоним світлодіодом, який блимає коли годинник повідомляє про якусь подію. Також в ньому є вібро (не надто сильне, однак, думаю, ви нічого не прогавите) й маленький циферблат внизу, стрілка якого “у спокої” показує день тижня, а під час події вказує на її тип – повідомлення, дзвінок, будильник, повідомлення від якогось додатку на телефоні, керування його камерою… Відповідні позначки нанесено на нижню шкалу цього міні-циферблату (у мене непоганий зір – минулого тижня перевірявся – однак, я практично не можу розгледіти, що там написано – надто дрібний шрифт, тож просто завчив що й де).  Дивно те, що на тип події годинник вказує зворотним кінцем стрілки (з заокругленням), а не її вістрям, проте, так навіть краще – вона при цьому красиво описує повне коло.

Про програмне забезпечення я ще скажу, а поки що продовжу про можливості годинника. Будильник та повідомлення працюють дуже непогано, керування камерою телефону не перевіряв, думаю, теж має працювати.

Спочатку мені здалось, що автоматична зміна часу в залежності від часу телефону (наприклад, у випадку зміни часового поясу) не працює, й початкові покази часу я виставив вручну – традиційно – витягши голівку та “накрутивши” потрібний час. Однак, після приєднання до телефону маленька стрілка описала коло й вказала на поточний день тижня, а згодом я зрозумів, що щоб час “виставився” автоматично треба просто трохи відтягти голівку годинника. Тож, все працює. В будь-який час ви можете натиснути нижню кнопку й якщо світлодіод засвітиться – все добре, годинник на зв’язку з телефоном, якщо заблимає – зв’язок втрачено. Для чого потрібна верхня кнопка я й досі не впевнений – здається, вона відміняє повідомлення (вібро та блимання) на годиннику, хоч це ж можна зробити й нижньою кнопкою…

Педометр – кроки, калорії та відстань – теж працює нормально, точність схоже, непогана. Тож так – у порівнянні з ZenWatch 2 SKMEI H8 не виглядає таким вже “розумним”, однак, нагадаю – це ж неосновний, “другий” годинник – скоріше, іміджевий, модний аксесуар з певними смарт-функціями. Виглядає стильно, заряджати не потрібно, коштує розумні гроші – начебто все чудово…

Однак, є й невеличка складність – це програмне забезпечення RaceFitPro, яке необхідне для використання годинника спільно з телефоном. Перш за все – не так просто було взагалі підключити годинник до телефону – треба було тримати натисненою нижню кнопку кілька секунд, доки світлодіод не почне блимати, а потім мерщій йти в налаштування Bluetooth на телефоні й “спарювати” його з годинником. А вже потім – запускати RaceFitPro, реєструватись в ньому, й шукати годинник та підключатись до нього.

Слід відмітити, що англійська, а російська мова – так взагалі – в додатку вельми чудернацька, проте, зрозуміти можна.

В Інтернеті дехто скаржиться, що зв’язок з годинником втрачається, якщо закрити додаток, однак, я такого не помічав. Коли вийдеш за межі радіуса дії Blortooth – так, годинник відключається від телефону й не завжди потім під’єднується назад, однак, в цілому, все начебто працює непогано.

До речі, в Google Play є схожий додаток – Bozlun, можна спробувати ще його (а на Aliexpress є й однойменний годинник, що як дві краплі води схожий на SKMEI H8, однак дещо дешевший).

Що ж, на цьому я закінчую свою розповідь. Підводячи підсумки скажу, що годинник мені сподобався – так, він не надто “розумний”, однак, певні смарт-функції все ж є, а враховуючи його вартість й те, що це скоріше модна прикраса, можна сказати, що це непоганий варіант бізнес-годинника в пару до строгого ділового костюму. Так, він має певні недоліки (здебільшого, стосовно ПЗ), однак, вважаю, вартий своїх грошей.

Тож на цій позитивній ноті дозвольте з вами попрощатись, але ненадовго. 
До зустрічі за тиждень, друзі! Бережіть себе й не забувайте відвідувати мій блог – я маю ще багато чого сказати!