Нарешті я можу з задоволенням та гордістю презентувати вам мою нову книгу.
З особливою гордістю, бо це перша моя книга українською.

Сьогодні я хотів би поділитись з вами історією її написання. Думаю, серед вас є люди, які знають мене, як викладача педуніверситету, можливо у когось я викладав або викладаю у коледжі. Хтось, можливо, відвідував мої тренінги, хтось – дивився мої відеокурси чи міні-серіал. Хтось читав або читає мій блог (він, до речі, був першим в Україні спонсорованим блогом з питань персональної продуктивності), хтось, можливо, навчався за підручниками, які я написав.

Всі, хто мене знає, знають, що я захоплююсь спортом (хоч зараз це вже не так просто з огляду на стан здоров’я), музикою, комп’ютерними іграми, та фільмами, і читаю величезну кількість книжок – здебільшого це фантастика, кіберпанк, постапокаліпсис, антиутопія тощо. Але мало хто знає, що я й сам пробував себе на цій ниві – писав фантастичні оповідання, брав участь в літературних конкурсах, в деяких – виходив у фінал та отримував нагороди. Деякі оповідання я ніколи не публікував, а парочку на початку двохтисячних я вимістив в своєму "живому журналі". До речі, один з цих похмурих творів , написаний в нічному потязі на шляху з Києва до Полтави, мене добряче налякав в 2020-му, коли почалася пандемія коронавіруса – десь років за десять до пандемії я описав якраз подібні події, але скінчилось у мене все дуже погано…

Ідея цієї книги з’явилась у мене дуже давно – перші сторінки були написані ще в далекому 2002-му році. Тоді вона була здебільшого автобіографічною й до кінця я цю справу так і не довів. З початком великої війни я повернувся до цього проекту, але акценти знову змістилися – до автобіографічних мотивів додалися роздуми про суть фашизму, та причини, з яких подібні ідеї змогли швидко й непомітно оволодіти думками мешканців "однієї шостої частини суходолу". Свої попередні твори, а також обидва підручники я писав російською. Цю книгу – також, бо тоді ще вірив, що якщо її прочитають так звані "руські", вони, можливо, замисляться над тим, що творять їх співвітчизники, і може навіть знайдуть в собі сили для протесту. Тоді я ще вірив у швидку перемогу, і кожного ранку з надією гортав стрічку новин. Завивання сирен вчувалось мені навіть уві сні, але разом з тим майже щоночі снилося, що ось-ось, вже завтра, ми з дружиною прокинемось, і прочитаємо що війна скінчилася!

Але рік потому війна все ще тривала, і мій оптимізм, хоч і не зник остаточно, але почав згасати.

Тому я вирішив знову змінити концепцію книги. По-перше, я вирішив писати ii українською, бо вже не вірю, що якась книга здатна допомогти читачам з ерефії щось збагнути, та й після всього, що відбулось, російська стала для мене мало не огидною. А по-друге, хоч автобіографічні елементи й збереглися, а філософська складова була значно скорочена, у творі з’явився оптимістичний, хоч і фантастичний сюжет, який, насправді, не настільки простий та однозначний, яким здається.

Взагалі-то "Темрява під ліхтарем" – це тільки перша частина запланованої трилогії "Долі в темряві". На даний момент я маю детальний план всіх трьох книг, а з 11 глав першого тому готові 9, які я буду потроху правити (бо написані вони були рік тому) й публікувати її на Букнетi. Сподіваюсь, вам буде цікаво спостерігати за пригодами головного героя трилогії у темряві, яка охопила колишню росію.

Хочу відмітити, що тема темряви – як тієї, що назовні, так і тієї, що в серцях і думках – завжди явно чи неявно була присутня в усіх моїх оповіданнях. Тож сюжет трилогії цілком логічно випливає з сюжетів моїх ранніх літературних вправ. А от що частиною цього сюжету стане минула (для героїв розповіді) російсько-українська війна – цього я навіть у страшному сні не міг побачити…

Значним чином на цю книгу вплинули також твори одного з моїх улюблених авторів – Андрія Круза (земля йому пухом), який теж, до речі, був родом з України.

Але не буду більше вас відволікати – попрошу лише підписатися на книгу, додати її собі в бібліотеку, і за бажанням – поділитися зі мною своїми враженнями від прочитаного. А ще дуже попрошу вас поділитися книгою зі своїми друзями та знайомими. Чим більше читачів – тим більша мотивація для мене писати швидше аби виправдати ваші сподівання, і реалізувати гарну, щасливу кінцівку цієї історії.

Ми всі вже втомилися від очікування перемоги, а дехто навіть втратив віру в неї, але слід пам’ятати , що найтемнішою ніч є перед самим світанком, тож все має бути добре. I рано чи пізню, але так обов’язково буде. Врешті-решт все буде добре. Для кожного з нас

Переможемо темряву разом!

Я знаю, що вже пора підбити підсумки року, що минув, але почати це робити я хочу з підсумків “ігрового року” – розповісти про ті ігри, в які я грав цього року.

Думаю, всі помітили, що карантин і віддалена робота змусили нас гратись більше – я багато разів помічав, що віддухопелити когось в Mortal Kombat – найкращий спосіб емоційної розрядки наприкінці важкого робочого дня. А ще в 2020-му вийшло чимало чудових ігор, плюс, багато іграшок вендори роздавали безкоштовно!

Почнемо?

Одразу хочу попередити – я не буду намагатись якось впорядкувати список іграшок – за жанрами чи ще якось – просто розповім які проекти цього року привернули мою увагу й змусили витратити на них свій час і трохи грошей  Ще один момент – я розповім лише про ігри для комп’ютера – мобільні іграшки – то окрема тема… І посилань надавати не буду – іграшки відомі, знайти де їх придбати – не проблема.

А почну з великого та жахливого – з Doom Eternal. Це дійсно шедевр. На своїй кишеньковій консолі я маю практично всі класичні ігри id Software, тож в перший і другий “думи” та “квейки” я час від часу граю й досі. На початку цього року я також перепройшов Doom 2016 (Doom 3 я пропустив – так, там непоганий сюжет, однак, “квадратна” графіка псує все задоволення), й до моменту Doom Eternal був вже готовий до бою на Землі (або, скоріше, на тому що з неї залишилось).

Моя оцінка – 10 з 5! Дуже “м’ясна”, жорстка (чудові добивання), динамічна, навіть “гіпершвидкісна” гра, та ще й чудово оптимізована – навіть на слабкому залізі просто “літає”. А музика і звукове оформлення – вище всіляких похвал!

Наступний – Rage 2. Не дуже “свіжа” іграшка, однак, мені сподобалась – непоганий сюжет і все той же швидкісний екшн з непоганою графікою. Не шедевр, однак 4 з 5 заслуговує, погратись варто (до речі цього тижня вона безкоштовна в Epic Store)!  А от Dying Light, яку я спробував наступною, якось мені “не пішла”…

Tomn Clancy’s The Division 1-2 – придбав обидві частини. Теж непогано – сюжет на рівні (“вірусний” постапокаліпсис), графіка не виняткова, однак, непогана, динамічні перестрілки, героїка… – все ті ж 4 з 5.

Metro Exodus і Metro Last Light Redux – ці іграшки просто не мали права не з’явитись в цьому списку! Всі ж читали книжки, всі захоплювались цією історією… Сюжет – супер, графіка – на рівні – 4 з 5.

Resident Evil 3: Raccoon City, Resident Evil 3 Remake, Resident Evil 7: Biohazard – теж логічно – неперевершений сюжет, графіка непогана, дійсно часом страшнувато, особливо якщо грати в навушниках… – 4 з 5.

Detroit: Become Human – просто супергра – чудова графіка, видатний сюжет, купа альтернитавних варіантів завершення…  9 з 5! До речі теж непогано працює навіть не на топовому залізі! До речі, Heavy Rain, Fahrenheit і Beyond: two sould від тих же авторів мене якось не зачепили…

The Dark Pictures Anthology: Man of Medan і The Dark Pictures Anthology: Little Hope – суперіграшки того ж жанру, з чудовим сюжетом, графікою та озвучкою. 6 з 5! З нетерпінням чекаю наступну частину антології!

The Complex  і Late Shift – не надто зачепили, але пройшов до кінця. Моя оцінка – 3 з 5 – нагадують фільми, які не вдалось продати, тож з них зробили ігри…

What Remains of Edith Finch – просто чудова розвага. Графіка “не надто”, однак сюжет – супер, дійсно змушує замислитись. 7 з 5!

Twin Mirror – ще один представник цього жанру. Чудовий сюжет (хоч і не в моєму стилі – де прибульці, зомбі, кінець світу, психічні розлади?), непогана графіка – 6 з 5!

To the Moon, A Bird Story, Finding Paradise – це просто шедевр – класична піксельна графіка, неземна музика, сюжет, який змусить заплакати навіть серійного вбивцю – це просто шедеври, придбав у Steam бандлом й чекаю на наступну гру -  Impostor Factory. 10 з 5, раджу всім!

Horizon Zero Dawn – навіть говорити нічого не буду – графіка, сюжет, оптимізація (не потрібен топовий ПК) – тут все чудово, 9 з 10.

Killer Instinct і Mortal Kombat – вже згадувані вище “антистреси”, причому остання в силу значно вищого рівня жорстокості працює в якості антидепресанта набагато краще 4 з 5.

Mass Effect Andromeda, Call of Cthulhu, Gears V, BioShock Remastered (придбав весь бандл), Black Mesa – ветерани не старіють – всі в своєму роді чудові, кожній можна поставити 4 з 5. Так, дехто з них не може похвалитись сучасною графікою, однак, вони все ще приваблюють сюжетом і забутими відчуттями…

Cyberpunk 2077 – не знаю чому всі її так не люблять – чудовий сюжет, чудова атмосфера, величезний відкритий світ, графіка “на рівні” – 9 з 10. Глюк в грі я бачив лише раз, та й той незначний, плюс гра навіть не на топовому залізі працює чудово – чого ще бажати…

А ще було кілька дрібних “одноразових” ігор…

Прочитав все це й здивувався – мені здавалось, що я небагато граюсь…  Хм…

Що ж, на цьому у мене на сьогодні все.
До зустрічі за тиждень, друзі!
Бережіть себе й своїх близьких, не нехтуйте засобами індивідуального захисту – вірус ми ще не перемогли!

До зустрічі!

Сьогодні я планував зробити традиційний огляд минулого року – які теми зацікавили відвідувачів блогу найбільше, поділитись особистими враженнями тощо. Та й кілька цікавих тем у мене в “заначці” теж вже цілком дозріли аби щось написати.

Однак, потім я вирішив все це ненадовго відкласти й просто поділитись з вами враженнями від чудової книжки, яку я зараз читаю

Мова йде про трилогію Вадима Булаєва з несерйозною назвою “Зюзя”. Це дійсно дуже глибока й де в чому – філософська – розповідь про долю людини та її чотирилапих друзів на фоні “комплексного” сценарію апокаліпсису – прибульці, які побудували на Землі космічні маяки й наділили тварин розумом, біологічна зброя, яка “викосила” більшу частину населення земної кулі, електромагнітний імпульс, який вивів з ладу всю електроніку, а ще – природня злоба, підлість, та підступність людей, на фоні яких чотирилапі виглядають просто ангелами.

Так, тварини й зараз набагато благородніші та розумніші за переважну більшість людей, а кінець звичного світу максимально чітко й яскраво продемонструє потворність людських душ та ницість їх думок. Саме про це ці книги.

Дуже раджу почитати. Не звертайте увагу на “мовні” помилки (відсутність або зайві м’які знаки в дієсловах, окремо написані слова, які пишуться разом тощо ) – думаю, з вами буде так само як зі мною – спочатку вони настільки “різали око”, що читати було просто неможливо, однак цікавий сюжет не дозволяв кинути читання. А потім до цього поступово звикаєш і починаєш не звертати уваги. Написані книжки в дуже живому, навіть безпосередньому, стилі, читаються легко, а історія, яка в них розповідається, не відпускає до останньої сторінки.

Тож приємних вам вечорів з книжкою в руках, друзі!
А я на цьому з вами прощаюсь. До зустрічі за тиждень!
Бережіть себе та своїх близьких!
Не нехтуйте елементарними правилами безпеки – вірус ми ще не подолали!:(

І знову життя мчить в шаленому ритмі – тренінги, спілкування з клієнтами, “пари” в коледжі, підготовка до святкування 75-річчя нашого навчального закладу… Немає часу навіть на те, щоб переглянути нарешті першу серію восьмого сезону “Гри престолів”…

Хоч, якщо теорія симуляції справедлива ми, можливо, й не проживали всі ці дні й нічого не робили – ми просто прокинулись-увімкнулись сьогодні вранці в перший раз з вже запрограмованими спогадами… Однак, це вже мене щось на філософію потягло – так я зараз ще про квантову фізику почну…

Тож перейду до того, про що я власне й планував сьогодні поговорити – про root-права й чи потрібні вони вам.

Я вже не раз торкався теми отримання root-прав – коли писав про багатовіконність на планшеті, про міграцію на іншу версію Android, про відновлення програм при переході на інший планшет тощо.

Що ж воно таке, ці root-права? Все дуже просто – ви ж пам’ятаєте, що Android побудовано на ядрі Linux? Тож рут в Android та рут в Linux – це одне й те ж саме – можливість працювати з правами суперкористувача, з повним і необмеженим доступом до файлової системи, та можливістю змінювати будь-які налагодження пристрою. Отримати ці права не надто важко – в Мережі ви легко знайдете купу інструкцій для вашої моделі телефону або планшету. А деякі вендори, як мій улюблений MEIZU, надають можливість отримати root одним тапом у налаштуваннях!

Однак, з великою силою приходить і велика відповідальність (цитата), тож треба чітко розуміти навіщо вам рут-права. Плюс, багато хто з виробників телефонів якось дуже вже болісно реагують на такі ваші дії й в разі отримання рут-прав позбавляють вас гарантіїТак, справжніх гіків цим не налякати, а от “звичайному“ користувачеві слід кілька разів подумати – чи потрібне воно йому? Чи отримані можливості варті того?

Чесно кажучи, я ніколи не розумів в чому тут проблема – зараз отримання рут-прав – це дійсно безболісна й майже безпечна процедура. Тож, якщо ж ви вважаєте, що чините правильно – ось вам чудова стаття від хлопців з JoyofAndroid на тему отримання рут-прав як з допомогою комп’ютера, так і без нього. Автори протестували кілька найпопулярніших програмних засобів для отримання рут-прав, обрали сімку найкращих, перелічили їх переваги й недоліки – одним словом, виконали величезну роботу.

Тож, якщо ви обираєте спосіб для отримання прав суперкористувача – приємного вам читання: 7 Best Android Root Software with or without Computer

А в мене на сьогодні все. До зустрічі за тиждень друзі!
Бережіть себе, хоч інколи відпочивайте!