Щось останнім часом я зовсім застряг у вирі подій – немає часу навіть на маленький відпочинок, витримувати темп стає все важче:-(. Мабуть старішаю…

Однак, я все ж вирішив викроїти трохи часу (тим більше, що надворі – абсолютно непролазні замити й заметіль) щоб розповісти вам про свою недавню пригоду – справа в тому, що не так давно я нарешті проапгрейдив свою машину, тож зайнявся перевстановленням системи та підготовкою її до проведення дистанційних тренінгів. Окрім Linux мені іноді все ж таки потрібна Windows, тож я вирішив почати з встановлення Windows 10 Pro, і ось що з цього вийшло…

Увага!

Як я вже говорив раніше, я вирішив трохи поекспериментувати з браузерним майнінгом, додаючи посилання на майнер на початку тексту кожного нового повідомлення. Я не хочу робити так, як Pirate Bay та інші сайти – все прозоро і залежить лише від вас, друзі – якщо вас зацікавила тема статті, будьте ласкаві натиснути на це посилання(альтернативний варіант – натиснути сюди), яке відкриє в новій вкладинці сторінку (вихідні коди – на Codepen, все чесно), в яку я додав інтерфейс веб-майнера однієї з небагатьох криптовалют, які ще є сенс добувати на процесорі, а також зробив лічильник вашого внеску (лише перше посилання) з можливістю подивитись, якій сумі в гривні це відповідає.

Вам це не буде коштувати нічогісінько – ви просто запустите процес і, залишивши вкладинку відкритою, повернетесь до читання статті (а можете й поспостерігати за процесом – це досить медитативне видовище). Ці нехитрі дії, можливо додадуть ту саму копійчинку, якої мені не вистачало аби ще раз випити кави, а я буду вам вельми за це вдячний.

Хочу відмітити, що наприкінці минулого року для моєї лабораторії в коледжі придбали новий комп’ютер для робочого місця викладача. Конфігурація, звісно, не топова (і3 шостого покоління з 8 Гб ОЗП), однак краща за ту, якою міг похвалитись його попередник.

Звісно ж, машина прийшла без ОС. я планував встановити Windows 10 + Ubuntu, однак, Windows 10 (з заздалегідь підготованої завантажувальної флешки) встановлюватись не захотіла – спочатку програма встановлення взагалі не завантажувалась, потім – була якась дивна помилка…

В решті решт я залишив спроби встановити “вінду”, тож просто завантажив Ubuntu Budgie, налаштував її під себе, а для тих, кому конче потрібна Windows, зробив віртуальну машину з Windows 7 з допомогою VirtualBox, проте, наскільки я знаю, її ніхто не використовував жодного разу.

А от на домашній машині мені “вінда” потрібна, щоб “ганяти” віртуалки офіційних курсів Microsoft. Тому, ще будучи на роботі, я завантажив з сайту Microsoft (точніше, з центру завантажень для підписників MSDN) ISO-образ встановлювального диску й записав його на флешку з допомогою WoeUSB (колишня WinUSB).

Закінчивши підготовку флешки, програма повідомила про помилку (якісь 2 байти виявились затертими, чи щось на кшталт цього), однак, файлову систему на ній було створено, машина з неї завантажувалась й програма встановлення запускалась, тож я вирішив, що все Ok.

Повернувшись додому я спробував встановити систему з флешки й отримав дивне повідомлення про відсутній для моєї системи медіадрайвер

Дивно, раніше я такого не бачив…

Перша реакція – можливо, дійсно, потрібен драйвер (наприклад – цей), без якого програма встановлення ОС просто не бачить SSD-диску, на який я планую її встановити?Ok, завантажив, розпакував, підкинув на флешку, обрав під час запиту – результатів нуль

Почав шукати в Інтернеті – виявляється, це типова проблема ще з часів Windows 7!
Багато хто радить завантажуватись з USB 2.0 – флешки, або встромляти її в USB 2.0-порт, хтось пише, що треба натиснути ‘Cancel’, переставити флешку в інший порт, і все вийде… Пробував, не виходить

Ще хтось пише, що можливо, пошкоджений образ системи? Тож я знову пішов на сайт Microsoft – цього разу з комп’ютера дочки (з Windows 10), і завантажив утиліту, з допомогою якої підготував завантажувальну флешку, встромив її в порт USB 2.0 (про всяк випадок)… І цього разу диво таки відбулось – я зміг без проблем встановити систему! Wow!

Тож мораль цієї історії така – НІКОЛИ! Чуєте – НІКОЛИ не завантажуйте образ Windows на машинах з іншою ОС! Готуватись до встановлення Windows можна лише під Windows! А ще – завжди користуйтесь Windows 10 Media Creation Tool – буде довше, однак, проблем має бути менше.

Ну а взагалі – дивний підхід з боку вендора. Такою поведінкою Майкрософт просто відлякує користувачів Linux, які бажають спробувати альтернативну ОС, оскільки багато хто після першої невдачі кидає спроби встановити “вінду”, й не змінює свою думку про неї. Windows 10 при всіх своїх проблемах, все ж таки, – краще з того, що створили хлопці з Редмонду, тож варто її випробувати, й можливо, дати їй шанс затриматись на диску вашого комп’ютера…

Що ж, я повертаюсь до вас після цієї рекламної паузи, аби сказати, що в мене на сьогодні все. До зустрічі за тиждень, друзі!

Бережіть себе! І нехай проблеми і негоди не роблять вам в житті погоди! (цитую відомого телеведучого) Хай вам щастить!

Так, я пам’ятаю, що мав розповісти про свої особисті враження від року, що минув, і я це зроблю (трохи пізніше, чернетка вже є).

Сьогодні ж я хотів би поділитись досвідом стосовно використання BOINC – ключового компоненту участі в розподілених наукових обчисленнях та видобування Gridcoin’ів – валюти, про яку я вже якось писав.

Так, часу на експерименти в мене останнім часом небагато, однак, протягом останнього місяця минулого року та початку січня, я трохи погрався з встановленням та запуском BOINC в хмарі Microsoft Azure, Amazon Web Services, на Android-пристроях та Raspberry Pi 3 (model B).

---

Увага!

Як я вже говорив раніше, я вирішив трохи поекспериментувати з браузерним майнінгом, додаючи посилання на майнер на початку тексту кожного нового повідомлення. Я не хочу робити так, як Pirate Bay та інші сайти – все прозоро і залежить лише від вас, друзі – якщо вас зацікавила тема статті, будьте ласкаві натиснути на це посилання (альтернативний варіант – натиснути сюди), яке відкриє в новій вкладинці сторінку (вихідні коди – на Codepen, все чесно), в яку я додав інтерфейс веб-майнера однієї з небагатьох криптовалют, які ще є сенс добувати на процесорі, а також зробив лічильник вашого внеску (лише перше посилання) з можливістю подивитись, якій сумі в гривні це відповідає.

Вам це не буде коштувати нічогісінько – ви просто запустите процес і, залишивши вкладинку відкритою, повернетесь до читання статті (а можете й поспостерігати за процесом – це досить медитативне видовище). Ці нехитрі дії, можливо додадуть ту саму копійчинку, якої мені не вистачало аби ще раз випити кави, а я буду вам вельми за це вдячний.

---

Перш за все хочу висловити своє особисте тверде переконання, яке полягає в тому, що будь-які “важкі” обчислення краще виконувати під Linux – ця ОС, як на мене, оптимальніше працює з ресурсами й дозволяє досягти кращого рівня продуктивності. Тому для запуску BOINC я переважно використовував Linux.

BOINC на звичайних ПК

Windows

Я використовую BOINC на двох машинах. На домашній встановлено Windows 10 Professional з усіма останніми оновленнями. Встановити BOINC туди було неважко – я просто завантажив пакет BOINC + VirtualBox, запустив його, а потім переключився до розширеного вигляду, налаштував його для роботи з офіційним пулом, синхронізував проекти (які слід додати на стороні пула – в вашому обліковому записі)…

Все! В налаштуваннях немає нічого важкого, однак, якщо треба – ось відеоінструкція:

Єдина особливість – я не використовую “рідний” гаманець для Windows – замість нього я вподобав багатовалютний Android-гаманець Coinomi.

Ще один момент – раніше я писав про пул pool.gridcoin.co. Тепер же я мушу сказати, що використовувати його не варто – автор там все автоматизував й “закинув” роботу з ним:-( Краще приєднатись до офіційного пулу – www.grcpool.com.

Linux

В світі Linux з BOINC теж немає ніяких проблем. На роботі в мене встановлено Ubuntu Budgie, яка мені дуже подобається – зовнішнім виглядом, простотою, можливостями та зручністю використання.

Аби встановити BOINC слід просто відкрити термінал (наприклад, натиснувши F12 – це викличе спливаючий термінал у стилі Quake) й ввести такі команди:

sudo apt-get update
sudo apt-get install boinc boinc-dev

Все!

Далі діємо так само, як і під Windows – просто запускаємо BOINC manager через меню додатків та налаштовуємо його на роботу з пулом.

BOINC у хмарі

Azure

В першу чергу я спробував хмару Microsoft й враження в мене залишились досить неоднозначні. Не стосовно самої платформи Azure – вона дійсно чудова. Проблема в деталях. Справа в тому, що коли я спробував встановити BOINC на віртуальну машину з Ubuntu Server 16.04, у мене нічого не вийшло! В ході встановлення виявилось, що не вистачає пакетів linux-azure, встановити які явно – через apt-get install – мені теж не вдалось, скільки б я не намагався:-(

Тож довелось створити віртуалку з Windows 10 (покрокова інструкція – тут), яку  я підготував у відповідності до процедури, описаної вище й вона чудово працює.

У разі необхідності підключитись до машини використовуємо найзвичайнісінький RDP (в інструкції теж про це сказано).

Amazon Web Services

З AWS все пройшло дуже й дуже гладко – я створив віртуалку з Ubuntu (мікроекземпляр, в рамках безкоштовного плану використання). Як це зробити дуже непогано – детально, з картинками – написано тут.

Після того, як машина стартує, підключаємось до неї через SSH (див. інструкцію – я теж використовую для цього Git Bash), і виконати наступні команди:

tmux

Про tmux я колись розповім окремо, він потрібен аби команди, які я виконую в терміналі, продовжили своє виконання коли я від’єднаюсь від віртуалки.

sudo apt-get update
sudo apt-get install boinc boinc-dev boinctui

Пакет boinctui – це консольний, й до речі, дуже симпатичний, варіант менеджера BOINC (TUI – Text-based User Interface). Він нам потрібен, оскільки середовище робочого столу на машині не встановлене (в Azure – теж так само), і чесно кажучи, воно там і не потрібне.

Далі слід виконати команди

boinccmd –join_acct_mgr https://grcpool.com ваш_логін ваш_пароль

boinctui

Після завантаження консольного менеджера натискаєте F9 аби потрапити в меню, переходите до меню Projects та обираєте пункт синхронізації з пулом. Через деякий час – коли відпрацює тест швидкодії та завантажаться файли ваших проектів – все почне чудово працювати:-)

Тепер можна натиснути Ctrl+b, потім d (detach tmux session) і від’єднатись від машини. Все!

BOINC на Android

Насправді – тут теж все без проблем. На сайті офіційного пулу є чудове відео з інструкцією, як все налаштувати.

Я спробував виконати всі показані у відео дії на своєму плеєрі Minix Neo X8-H.

Слід сказати, що там все працювало просто чудово. Єдина проблема – незважаючи на потужне “залізо”, в плані швидкодії плеєр, звісно ж, не рівня десктопним ПК або віртуалкам у хмарі, тож використовувати Android-пристрій в такій якості можна лише за умови шаленої любові до науки:-) Я вже мовчу про те, що (якщо обрати режим постійної роботи) пристрій може сильно нагріватись, або навіть перезавантажитись.

BOINC на Raspberry

Теж все просто, як і на інших Linux-машинах.

Аби трохи погратись, я придбав на Aliexpress комплект Raspberry Pi 3 (model B) + акриловий корпус, набір радіаторів, блок живлення з кабелем з кнопкою вмикання/вимикання, та сенсорним екраном 3.5″. Карту пам’яті на 64 Гб я придбав раніше – на одному з розпродажів:-)

Там же – в описі товару було посилання на образ системи з вже встановлениим драйвером тачскріну, тож я просто завантажив його, відформатував MicroSD карту з допомогою  SD Card Formatter, й записав туди образ, використавши Etcher.io.

Звісно ж, роздільної здатності 480х320 абсолютно недостатньо, аби працювати з тачскріном у середовищі робочого столу, тож я просто підключився до WiFi (з допомогою відповідної іконки в панелі завдань), після чого під’єднався до “малинки” через SSH (так само, як і у випадку використання AWS – через Git Bash, логін – pi, пароль – raspberry).

Далі я виконав команди

sudo apt-get update
sudo apt-get install tmux
sudo apt-get install mc

Вони встановили tmux, про який я вже говорив, і файловий менеджер Midnight Commander (знадобиться).

Далі я викликав програму налаштування

sudo raspi-config

В ній я розширив образ системи на всю карту пам’яті, і увімкнув режим завантаження в термінал, а не в графічне середовище – з текстовим режимом, навіть на крихітному екрані працювати досить комфортно. Далі “малинка” перезавантажилась. Графічний інтерфейс вже не завантажувався.

Я знову підключився по SSH й налаштував мережі WiFi та автопідключення до них так, як описано тут (також є офіційна документація й, виявляється, – досить
непогана утиліта, яка значно спрощує цей процес).

Далі  – встановив та налагодив BOINC так само, як і для випадку з AWS. До речі, BOINC, встановлений таким чином, буде автоматично стартувати при увімкненні “малинки”! Єдиний нюанс – не треба обирати режим постійних обчислень, оскільки в такому разі малюк може перегрітись – через певний час ви побачите іконку з термометром у правому верхньому куті екрану!

Єдине, чого я не зробив – не налагодив автоматичного запуску boinctui при старті системи. Треба буде зробити (мабуть, з crontab)…

До речі, якщо перейти до каталогу LCD-show (cd ~/LCD-show) і виконати команду ./LCD-hdmi, після перезапуску “малинка” виведе зображення на монітор, під’єднаний по hdmi. Виконавши команду startx, можна завантажити середовище робочого столу (роздільну здатність буде виставдено автоматично), а якщо ви захочете повернутись до тачскріну – просто виконайте ./LCD35-show.

Ось тут ви знайдете кілька корисних статей на тему роботи з raspberry. Мені особисто малюк дуже сподобався, хоч, звісно, можливості у нього досить скромні:-(

Про всяк випадок – ось ще одна стаття на тему видобування грідкойнів на “малинці”.

Ну і на останок хочу прорекламувати офіційний кран грідкойнів – сервіс, який раз на добу дозволяє отримати невеличку суму у грідкойнах. До речі, швейцарці в своєму крані дають теж дуже непогані суми. Також 3 GRC ви отримаєте за реєстрацію на цьому сайті, а тут ви можете попросити допомогти новачкові, й можливо, хтось пришле вам трохи монеток:-)

Що ж, на цьому я з вами прощаюсь. До зустрічі за тиждень, друзі!
Хай вам щастить, і бережіть себе!:-)

P.S. Скоро я ще розповім про невеличкий експеримент-гру за участі криптовалюти IOTA, який я планую в другому семестрі провести з моїм третім курсом:-)

Після невеличкої перерви (впевнений – для вас листопад-грудень – теж найшленіша пора року) виконую свою обіцянку й завершую розповідь про підготовку робочих станцій з Linux на базі дууже застарілих машин.

Сьогодні ми поговоримо про те, як клонувати готову й налагоджену машинку (у мене в лабораторії їх 11, тож встановлювати систему на кожній – не варіант).

Увага!

Як я вже говорив раніше, я вирішив трохи поекспериментувати з браузерним майнінгом, додаючи посилання на майнер на початку тексту кожного нового повідомлення.Я не хочу робити так, як Pirate Bay та інші сайти – все прозоро і залежить лише від вас, друзі – якщо вас зацікавила тема статті, будьте ласкаві, натиснути на це посилання (альтернативний варіант – натиснути сюди), яке відкриє в новій вкладинці сторінку (вихідні коди – на Codepen, все чесно), в яку я додав інтерфейс веб-майнера однієї з небагатьох криптовалют, які ще є сенс добувати на процесорі, а також зробив лічильник вашого внеску (лише перше посилання) з можливістю подивитись, якій сумі в гривні це відповідає.

Вам це не буде коштувати нічогісінько – ви просто запустите процес і залишивши вкладинку відкритою, повернетесь до читання статті (а можете й постерігати за процесом – це досить медитативне видовище). Ці нехитрі дії, можливо додадуть ту саму копійчинку, якої мені не вистачало аби ще раз випити кави, а я буду вам вельми за це вдячний.

Почнемо?

Тож, якщо ви виконали все, про що ми говорили в перших трьох частинах статі (ось, про всяк випадок, посилання – 1, 2, 3), то на цьому етапі у вас вже є повністю налагоджена та “заряджена” необхідним програмним забезпечення робоча станція з Xubuntu. Тепер же (якщо ви маєте кілька машин) нам потрібно клонувати – “розмножити” цю машинку, аби не повторювати процес на інших машинах.

Копіюємо вміст жорсткого диску

Звісно ж, можна було спробувати використати якесь ПЗ для клонування через локальну мережу, однак, я обрав найпростіший для мене, “олдскульний” варіант – просто знімав кришку чергового системного блоку, ставив його поруч з таким же відкритим системником готової машини, після чого підключав жорсткий диск іншого системника до материнки готової машини, включав її, після чого клонував диски через темінал:

• спершу треба дізнатись, що й куди копіювати:
  sudo lsblk -o NAME,FSTYPE,SIZE,MOUNTPOINT,LABEL
  ”віндові” розділи буде легко помітити
• власне, посекторне копіювання дисків:
  sudo dd if＝/dev/sda of＝/dev/sdb
  звісно ж, з якого пристрою на який – це залежить від того, що ви побачили в терміналі на попередньому етапі!
• оскільки копіювання може виконуватись досить довго (в моєму випадку – для диску 80Гб – близько двох годин), аби подивитись статус процесу, можна відкрити ще одну вкладинку в терміналі та ввести таку команду:
  sudo pkill -USR1 dd
  перемкнувшись назад до першої вкладинки, ви побачите, на якому етапі знаходиться копіювання.

Готово?
Вимикаємо машинку, від’єднуємо диск іншого комп’ютера, приєднуємо його до його материнки, закриваємо системник, вмикаємо… Приблизно в трьох випадках з десяти замість екрану входу до системи ви побачите повідомлення Root file system requires manual fsck

Долаємо помилку Root file system requires manual fsck

Нічого страшного в цьому повідомленні немає – треба просто перевірити файлову систему та виправити її помилки. Зробити це дуже просто:

• перезавантажуємость та заходимо в меню GRUB. Аби потрапити туди, слід під час завантаження натиснути Esc (в деяких дистрибутивах – тримати затисненим лівий CTRL)
• обираємо Advanced Options > Recovery mode, далі обираємо Root Access
• в терміналі, який відкриється, пишемо sudo fsck -f / або sudo fsck -f /dev/sda1 чи sudo fsck -yf /dev/sda1 (f – це “force” – примусова перевірка та виправлення помилок, y – “yes” – автоматично погоджуватись з усіма змінами в файловій системі)
• після завершення перевірки та виправлення помилок, вводимо команду reboot або shutdown /r аби перезавантажитись

Все, машина перезавантажилась, ви бачите екран входу в систему… Проте, вам пропонують ввійти з обліковим записом з оригінальної машини, та й ім’я комп’ютера теж співпадає з оригіналом

Перейменовуємо машину та обліковий запис користувача

Це теж не проблема – просто треба відредагувати файли hosts та hostname. Для цього просто виконуємо послідовно команди:

sudo nano /etc/hostname
sudo nano /etc/hosts

В кожному з файлів змінюємо ім’я комп’ютера на те, яке вам потрібне. Потім виконумо ще одну команду:

sudo service hostname start

Все!

Користувача перейменувати так само просто – або візуально – клікнувши мишею на імені користувача в меню “Пуск”, або в терміналі.

Ось так, просто й легко ми отримали абсолютно ідентичні робочі станції з усіма налаштуваннями та потрібним ПЗ! Єдине, що довелось додати вже пізніше – встановити Pencil для проектування інтерфейсів користувача, та Gantt Project – для планування проектів.

На цьому у мене все, готуйтесь до новорічних свят й бережіть себе!

Я ще повернусь до вас цього року, аби привітати з святами, а наступного року, як завжди, підведу підсумки року та розповім про те, як я готував до роботи нову викладацьку машину з Ubuntu Budgie.

До зустрічі, друзі!

Після невеличкої перерви (все стандартно – тренінги, “пари”, хвороби) продовжую знайомити вас з процесом повернення до життя,  переходу на “світлу сторону”:-), та налаштування машин в моєму класі.

Сьогодні ми поговоримо про те програмне забезпечення, яке я встановив аби студенти могли повноцінно використовувати застарілу техніку для виконання типових офісних завдань та проектування ПЗ і програмування.

Про всяк випадок нагадаю, що магазин додатків у складі Windows з’явився не так давно – у Windows 8. А в Linux ПЗ такого типу – “Центр програмного забезпечення” – існувало впродовж років. Вже за часів Windows XP для встановлення програм у орієнтованих на користувача Linux-дистрибутивах достатньо було знайти бажану програму в “Центрі програмного забезпечення” і натиснути на кнопку “Встановити”. Все! І не треба як у Windows десь щось шукати, завантажувати і встановлювати.

Проте, щось я занадто захопився рекламою, пора вже переходити до суті. Тож починаю говорити про те, яке саме ПЗ було встановлено на наших мащинах.

Браузер – це найнеобхідніше!

Звісно ж, до складу xUbuntu входить браузер, а саме Firefox.

Однак, я все ж таки встановив Chromium – це ж звичний браузер, так, не надто економний з точки зору ресурсів машини, однак, з купою доповнень та можливостями, які роблять його на голову вищим за інші браузери. Встановив, звісно, через “Центр програмного забезпечення”.

Microsoft Office? Ні, однак зовні не відрізнити!

Наступний крок – офісний пакет, який я вже багато років використовую на всіх платформах – Android (телефон і планшет), Linux, Windows – а саме WPS Office (колишній KingSoft Office). Виглядає він чудово, працює швидко, майже на 100% сумісний з Microsoft Office та абсолютно безкоштовний. Плюс, китайці кажуть, що це вони вигадали “рібон” задовго до його появи в Microsoft Office 2007

Завантажив я його з офіційного сайту (deb-пакет), після чого встановив просто подвійним кліком на завантаженому файлі (він відкрився в Центрі програмного забезпечення).

Ще один важливий момент – аби документи, створені під Windows відображались з правильними шрифтами, ці шрифти слід завантажити та встановити власноруч. Тут немає нічого складного – просто завантажуємо ось цей репозиторій (зелена кнопка ‘Clone or Download’), розпаковуємо архів (подвійним кліком на ньому відкриваємо менеджер архівів, далі – зрозуміло), потім йдемо до теки, куди ми його розпакували, та пишемо в терміналі sudo ./install.sh Все! Тепер написи і формули відображаються правильно!

Проектування ПЗ? Легко!

Тут теж все просто – через Центр програмного забезпечення встановлюємо Dia – просту, не надто привабливу зовні, однак, досить функціональну програму для побудови діаграм (в тому числі й UML). Під Windows ми її теж колись використовували

Для тих же, кому потрібно більше – кодогенерація, зворотний інжинірінг, автогенерування документації тощо, встановлюємо StarUML. Тут теж все без проблем – завантажуємо deb-пакет з офіційного сайту і встановлюємо подвійним кліком. 

Програмування? Не проблема!

Наступний крок – інтегровані середовища розробника. З C# проблем немає – просто встановлюємо Mono Develop через Центр програмного забезпечення.

При цьому встановиться також все необхідне (Mono Framework тощо). Все, “сішарперів” задовольнили!

Далі – мій улюблений Netbeans. Завантажуємо його разом з JDK з сайту Oracle, потім переходимо в терміналі до теки, куди завантажили цей .sh-файл і робимо його виконуваним: chmod +x jdk-8u151-nb-8_2-linux-i586.sh (також це можна зробити правим кліком на файлі та зміною його атрибутів у вікні властивостей).

Все! Запускаємо файл sudo ./jdk-8u151-nb-8_2-linux-i586.sh – відкривається майстер встановлення, в якому просто тиснемо весь час Next Тепер можна програмувати не лише на Java, а й на С/С++, та й HTML5/CSS3/JS/Cordova/Node.js – теж не проблема – треба просто зайти в Tools > Plugins > Available Plugins і встановити відповідні плагіни.

Pascal у нас тепер уже не вивчається, однак, якщо він буде потрібен, з встановленням Lazarus через Центр програмного забезпечення немає ніяких проблем.

Готово! Все, що потрібно в комп’ютерному класі встановлено. Про всяк випадок я встановив лише Wine (також через Центр програмного забезпечення). Так, програм для Linux вистачає. Я б навіть сказав би, що їх більше, аніж для Windows, тож на кожну Windows-програму є навіть кілька Linux-альтернатив. Однак, про всяк випадок Wine встановив – аж раптом комусь заманеться встановити та використовувати під Linux якісь програми для Windows…

Власне, на цьому у мене на сьогодні все. Наступного разу я розповім як клонувати машини з встановленою та зконфігурованою системою, та як перейменувати комп’ютер та користувача, і що робити, коли клонована система під час старту видає помилку кореневої файлової системи.

Тож, до зустрічі за тиждень, друзі!
Бережіть себе!

P.S. Також я планую розповісти про те, як я автоматизував перевірку самостійних робіт та збір результатів виконання лабораторних.

Я знову вдома – повернувся з чергового тренінгу з SharePoint 2016, провести який мені було нелегко, оскільки я трохи прихворів та майже втратив голос:-( Однак, я впорався, і тепер лікуюсь, дивлюсь улюблені серіали про героїв Marvel та DC й виконую свою обіцянку стосовно циклу статей про те, як встановити Linux на старих машинах і зробити систему схожою на Windows 10.

Тож зустрічайте другу частину цієї довгої розповіді – як зробити систему зовні копією ОС від Microsoft. Ви, звісно ж, спитаєте “навіщо?” Відповідь проста – аби люди, які більшість часу працюють з Windows не відчували дискомфорту (можливо, вони навіть взагалі не помітять різниці).

Перш за все, нагадаю, що це вже друга частина розповіді. Першу частину читайте тут. Наводячи наступні покрокові інструкції, я припускаю, що ви вже виконали все, описане в першій статті, та маєте встановлену xUbuntu, тож не будемо гаяти часу й почнемо

Перш за все слід перенести панель завдань вниз. Для цього ми клацаємо правою кнопкою миші на панелі завдвнь, обираємо там Panel > Panel preferences, знімаємо прапорець Lock Panel, а потім просто перетягуємо мишею панель вниз, знову йдемо в налаштування й  знову відмічаємо  цей прапорець. Про всяк випадок – ось відео про те, як це зробити:

Наступний крок – завантаження необхідних файлів – теми оформлення, курсорів та іконок з сайту проекту B00merang.

До речі, ось тут є ще купа тем у стилі інших версій Windows.

Я завантажив тему Windows 10 Light, іконки та курсори. Інсталяційні скрипти для мене не спрацювали, тож далі я розповім як встановив все це вручну.

Все завантажене я розпакував (просто подвійним кліком або за допомогою відповідної команди контекстного меню) – з використанням стандартного менеджеру архівів – прямо туди ж – в каталог завантажень.

Далі – в терминалі – я зкопіював тему в /usr/share/themes, а іконки та курсори – в /usr/share/icons командою sudo cp -r каталог каталог-призначення.

Все! Далі просто йдемо в Appearance та Window Manager й застосовуємо теми оформлення та тему іконок, Mouse & Touchpad – застосовуємо тему курсорів. Wow! Готово!

Однак, є ще кілька моментів – дрібних розбіжностей з Windows 10:

• шпалери робочого столу (стандартні, майкрософтовські, – були в архіві з темою) довелось застосувати вручну;
• досить дивно відображались іконки програм у панелі завдань – довелось клацнути правою кнопкою миші поряд з кнопкою меню (windows buttons), обрати Properties, зняти прапорець Show Handle – все, готово;
• на кнопці меню збереглась стандартна іконка xUbuntu, тож клацаємо правою кнопкою миші на кнопці меню, обираємо Properties, клацаємо на иконці й обираємо Location Icons > ubuntu_logo (знайомий стилізований “прапорець” Windows) – все, тепер це кнопка “Пуск”;
• далі (там же) для Item Icon Size обираємо small, для Сategory Icon Size – smaller, аби іконки в меню були не надто великими;
• тепер відключимо відображення назв програм в панелі завдань – клацаємо правою кнопкою миші на панелі завдань, обираємо Panel > Panel Preferences, потім Items, Windows Buttons та знімаємо прапораць Show Button Labes.

Ще кілька дрібниць – наприклад, перемикання розкладки клавіатури клавішами Ctrl+Shift – йдемо в Settings > Settings Manager, обираємо Keyboard Layouts, додаємо російську та українську мови, в Change Layout Option обираємо Ctrl+Shift. Готово! Залишилось лише (за бажанням) пересунути перемикач мов в початок панелі індикації – клацаємо правою кнопкою на панелі завдань, обираємо Panel > Add New Items и Keyboard Layouts, потім клацаємо на прапорці поточної мови правою кнопкою, обираємо Move і  пересуваємо в самий початок.

Все! Виглядає майже як на рекламному зображенні з сайту теми:

Результат – система, зовні ідентична до Windows 10, яка однак, на відміну від останньої, чудово працює та дозволяє використовувати “серйозні” програми на машині лише з 1 Гб ОЗП! Wow!

Залишилось встановити й налагодити необхідне ПЗ й можна буде клонувати машини Однак, про це я розповім у третій частині цієї розповіді,  а на сьогодні у мене все.

До зустрічі за тиждень, друзі!
Не хворійте, бережіть себе та своїх близьких! Хай вам щастить!

Як багато хто з вас знає, я працюю в Полтавському політехнічному коледжі, де викладаю такі дисципліни, як “Об’єктно-орієнтоване програмування”, “Теорія алгоритмів та структур даних”, “Основи програмної інженерії” (плюс керівництво практиками, дипломними роботами тощо). І все було б добре, якби не комп’ютерний клас з 1 ГБ ОЗП (можете в це повірити? Навіть у бюджетних телефонах зараз “оперативки” більше!) та ліцензійною Windows XP, яка навіть не дозволяє встановити останню версію Chrome, тож у якості веб-топів ці машини також використати не дуже вийде 

Більшість студентів носять з собою лептопи, однак не всі, тож решта досить часто мотивують невиконані завдання тим, що працювати з машинами у класі просто неможливо.

Тому цього року я вирішив все змінити й нарешті відмовитись від Windows зовсім аби мати змогу використовувати сучасне ПЗ та виключити “відмазки” студентів. У якості ОС я обрав xUbuntu, яка славиться своєю “легкістю” (для роботи вистачає й 512 Мб ОЗП). Однак, залишились  ще дві проблеми:

1. комп’ютери настілки старі, що не можуть завантажуватись з “флешок”
2. нова ОС повинна максимально наслідувати Windows, оскільки в класі іноді працюють люди, які не знайомі з linux.

Скажу наперед, що проблеми вдалось подолати й ми зі студентами вже програмуємо на Java, C++, C# та будуємо UML-моделі – на машинах з 1 Гб ОЗП!!! Плюс, ОС виглядає майже ідентичною до Windows 10, студенти іноді навіть забувають, що це не вона, тож сьогодні я хотів би розпочати невеличкий цикл статей (в п’яти частинах):

1. Як завантажитись з USB-диску навіть на старих ПК, які цього не дозволяють
2. Як зробити linux (xUbuntu) візуальною копією Windows 10
3. Як копіювати  диски з встановленою та налагодженою linux
4. Як змінити ім’я комп’ютера та користувача (після копіювання)
5. Що робити, якщо після копіювання диску ви отримуєте помилку й не можете завантажитись

Тож почнемо, зустрічайте першу частину розповіді!

Як завантажитись з USB-диску навіть на старих ПК, які цього не дозволяють

Перш за все, ще вдома, я завантажив образ xUbuntu з офіційного сайту та додав його до своєї завантажувальної флешки, створеної з допомогою YUMI.

Нагадаю, що я хотів встановити linux на одну машину, повністю налагодити систему, а потім клонувати її на інші машини, плюс, на даний момент всі машини працюють під Windows XP, однак, не можуть завантажитись з USB-носіів (принаймні, з сучасних – кілька років тому мені вдавалось вантажитись з давньої “флешки” обсягом 1Гб). Перше завдання – просто почати встановлення linux з “флешки”, оскільки всі спроби завантажитись з неї (натиснути Esc під час завантаження для входу в меню завантаження, вибрати пристрій) завершувались пустим чорним екраном

Тому я завантажив Plop Boot Manager (детальніше – тут), розпакував завантажений ZIP-архів, після чого запустив пакетний файл InstallToBootMenu.bat з теки Windows (звісно, можна було встановити його в MBR, однак, я все одно не планував залишати Windows, мені потрібно було лише ОДИН РАЗ завантажитись з “флешки”):

Після завершення встановлення я перезавантажив машину, й натиснувши при завантаженні F8, отримав доступ до меню завантаження Windows, звідки обрав пункт Plop Boot Manager:

В результаті я отримав таку картинку:

Тож я встромив носій в USB-порт, дочекався доки на ньому засвітився світлодіод, й обрав з меню USB, після чого обрав свою “флешку” й натиснув Enter. Однак, машина все одно відмовлялась завантажуватись – я отримав такий же чорний екран з блимаючим курсором, як і у попередніх випадках

Після недовгих пошуків в Мережі, на одному з форумів я знайшов рішення – треба було не підключати “флешку” одразу, а просто зайти в меню SETUP, обрати там для Force USB 1.1. mode значення model1, після чого встромити флешку, обрати USB, й замість Enter натиснути Shift+Enter. Неочевидно, чи не так? Але це спрацювало!

Тож я побачив меню YUMI, з якого обрав xUbuntu й почав встановлення системи з видаленням всіх встановлених на диску ОС та даних. Все! Ура!

Також я обрав українську мову встановлення та системи, налагодив всі потрібні параметри й почав чекати завершення встановлення. Однак, перша спроба виявилась невдалою – я отримав дуже інформативне повідомлення про помилку записку на диск з такою фразою (чудовою українською мовою) наприкінці “Можливо диск вашого комп’ютера застарілий та потребує заміни”. Звісно ж, диски в цих машинах вже дуже старі (їм, як не як, білше 9 років!), тому я проробив всю процедуру з початку й до кінця на іншій машині й цього разу все вийшло – я встановив систему! УРА!

На цьому я хотів би на сьогодні закінчити. Наступного разу я розповім про те, як я зробив з linux копію Windows 10, що саме й як налагодив та які програми встановив.

До зустрічі за тиждень, друзі! Бережіть себе!

P.S. До речі, ніхто не змушує мене публікувати всі заплановані статті циклу строго одна за одною, тож можливо, скоро я розповім про дві нові іграшки, які у мене з’явились!

Дружина з дочкою повезли студентів на екскурсію до Львова (це в нашому навчальному закладі вже щорічна традиція), а в мене з’явилось трохи часу аби додивитись серіали, дочитати книжки, поекспериментувати з новим ПЗ та ОС, полагодити пристрої, які потребували ремонту тощо – одним словом, погратись

Сьогодні ж я весь день займався генеральним прибиранням, а закінчивши, вирішив розповісти про “хмарні” ОС, які я пробував й що з цього вийшло.

Що ж воно таке – “хмарна” ОС?

Згадайте, яку саме програму ви найчастіше відкриваєте одразу після завантаження комп’ютера? Впевнений – в 9 з 10 випадків це браузер (і скоріше за все Google Chrome). Дійсно, сучасні браузери дозволяють виконувати безліч завдань, а використовуючи додатки та розширення до них можна й взагалі обійтись без “локального” програмного забезпечення – ПЗ, яке необхідно завантажувати на встановлювати на комп’ютер.

“Хмарні” ОС – це операційні системи, які практично не містять локального ПЗ, зазвичай побудовані “навколо” браузера й розраховані на те, що ви постійно в онайні, тож можете використовувати веб-застосунки замість десктопного ПЗ.

Це дійсно дуже круто й зручно, однак є невеличка проблема – без доступу до Мережі ваш комп’ютер з “хмарною” ОС одразу ж перетворюється на непотріб. Ну, не зовсім непотріб – попереглядати картинки й попрацювати з документами (з дуже обмеженими можливостями) ви, можливо, й зможете, однак це практично все, на що ви можете розраховувати. Взагалі-то в наш час це не проблема – Інтернет є скрізь і всюди. І навіть якщо його й немає (як у мене, коли “Воля” більше тижня не могла забезпечити стабільного підключення після модернізації обладнання) – можна просто розшарити з телефону 3G-під’єднання і все одно бути онлайн. Тож “хмарні” ОС в наш час – досить непогана альтернатива класичним системам. Тим більше, “хмарні” ОС зазвичай працюють швидше, не потребують значних ресурсів, тож пристрої для них коштують дешевше.

Chrome OS – найвідоміша й найкраща

Почну я з найвідомішої системи такого роду – Chrome OS від Google. Ця система існує досить давно, дуже непогано зарекомендувала себе як в освітній галузі, так і у бізнесі, може похвалитись чудовою екосистемою та значною кількістю пристроїв, розрахованих на роботу з нею – хромбоксів та хромбуків. Каюсь, сам час від часу думаю про придбання хромбука – наприклад, ось такого.

Як можна зрозуміти з назви, цю ОС побудовано навколо нашого улюбленця Chrome, тож всі ваші закладнки, паролі, історія перегляду, розширення та додатки “прийдуть” в систему автоматично – після того, як ви увійдете до свого облікового запису Google. Надзвичайно зручно й хоч дехто скаже, що система не така функціональна як Windows, з досвіду скажу, що це неправда – навпаки, на відміну від Windows працює стаібльно й просто реактивно – ніяких “зависань”, перезавантажень й “екранів смерті”.

Під час вивчення дисципліни “Операційні системи” ми з четверокурсниками трохи грались з цією ОС – з портабельною збіркою від hexxeh, однак, ці збіркі досить старі й за великим рахунком, дозволяють лише подивитись на систему

На щастя, є чудовий варіант – ОС CloudReady від компанії Neverware – для домашнього використання вона безкоштовна й надає найкращий досвід з найновішою версією Chromium OS.

Завантажити систему можна тут. А тут – детальна покрокова інструкція з встановлення системи. Я навіть не буду її переказувати – все дуже просто. Все, що вам необхідно – це “флешка“ ємністю від 8 Гб, Chrome на комп’ютері – все!

Працює й виглядає чудово – на неттопі дочки, навіть в “живому” режимі (запущена з “флешки”, а вірніше – microSD-карти на 16Гб) просто літає. І це при тому, що там Intel Atom й лише 2 Гб “оперативки” (Windows 10 ледве дихає)! Всі додатки, розширення, закладинки, паролі, історія – все синхронізувалось й чудово працює. Я просто у захваті – думаю й собі встановити як третю систему! Вам теж дуже раджу спробувати! Треба буде якось детально розповісти про додатки й розширення, які я використовую – як працювати, коли у наявності є лише Chrome  

Cub Linux

На перший погляд – це ще один варіант збірки Chrome OS. Однак, це не так – Cub Linux – це ОС, яка базується на Ubuntu, зовні практично не відрізняється від Chrome OS (це й було основною метою проекту),однак, це ПОВНОЦІННА UBUNTU, тож ви можете встановлювати будь-які “локальні” програми й повноцінно використовувати комп’ютер навіть за умові відсутності Мережі!

Виглядає й працює – чудово. В решті решт, це ж звична, швидка й стабільна Ubuntu! Й хоч Cub Linux досить давно не оновлювалась, спробувати її все ж варто. Завантажити цю ОС можна тут. Я особисто ношу її з собою на “флешці” й іноді використовую, коли змушений працювати за чужою машиною

Ще дещо

Буквально пару днів тому я прочитав про те, що Microsoft планує випустити на ринок Windows 10 Cloud. “Wow! Це ж, мабуть, буде альтернатива Chrome OS!”, подумав я. І помилився – це буде лише спрощена версія Windows 10, яка дозволятиме завантажувати й запускати лише “універсальні додатки” з магазину Windows – тобто щось на кшталт Windows RT

Ми всі пам’ятаємо що сталось з Windows RT – проект провалився, навіть сама Microsoft дуже скоро припинила його підтримку. Також я пам’ятаю, як вирішив користуватись Windows (спочатку 8, 8.1, потім 10) на планшеті й не знайшов у Windows Store більшості необхідних мені програм. Можливо зараз ситуація з додатками й змінилась на краще, однак, мені здається, що з цієї ідеї нічого не вийде

Й до чого тут взагалі слово “Cloud”? У випадку Chrome OS – все зрозуміло – браузер, веб—застосунки, 100Гб безкоштовного місця у “хмарі”, тут же – незрозуміло… Однак, житимемо – бачитимемо – можливо, Microsoft нас ще приємно здивує

Що ж, на цьому у мене на сьогодні все.
До зустрічі за тиждень, друзі! Бережіть себе! Й пам’ятайте – всі ми будемо у “хмарі” рано чи пізно, тож краще бути готовим

Даруйте, що надовго замовк – готувався до серйозного тренінгу – розробляв навчальні матеріали та сайт на його підтримку, потім проводив його… Без пригод не обійшлось, однак, сьогодні я хочу розповісти не про це.

А розповісти я хочу про те, як легко та просто отримати доступ до машини з Windows 10, якщо ви забули свій пароль.

Поясню, чого мене так зацікавило це питання. Справа в тому, що тренінг, про який я згадував, проводиться на реальних, а не віртуальних, як завжди, машинах. Люди працюють зі “хмарою”, використовуючи свої облікові записи Microsoft, тож природно, змінити стандартний пароль адміністратора (Pa$$w0rd) на час тренінгу на щось безпечніше, було чудовою ідеєю. Проблема в тому, що не всі студенти після завершення навчання повернули стандартний пароль. Адміністратор не дуже зрадів перспективі наново “заливати” на машини образ для курсу, тож ми з ним побились об заклад, що я легко, просто і швидко зможу отримати доступ до заблокованих машин.

Забігаючи наперед, скажу, що я виграв. Майже. На зміну пароля я витратив 14 хвилин. Однак, дві машини довелось-таки “перезалити” – мабуть, через неправильне вимкнення машин, диски виявились заблокованими, тож Linux не зміг їх змонтувати.

А тепер – процедура отримання доступу:

1. завантажуємось з завантажувальної “флешки” з будь-яким дистрибутивом Linux. Я завжди ношу з собою мультизавантажувальний USB-диск з кількома системами (ElementaryOS, xUbuntu, lUbuntu, LXLE та ін), створену за допомогою YUMI. Цього разу я, для швидкості, завантажився в xUbuntu, а далі – просто справа техніки.
2. відкрив диск, на який встановлено Windows у файловому менеджері, перейшов до теки \Windows\System32
3. Перейменував cmd.exe на cmd0.exe, sethc.exe на cmd.exe, а cmd0.exe – на sethc.exe. Іншими словами – поміняв місцями cmd.exe та sethc.exe.
4. Перезавантажився у Windows.
5. На екрані входу в систему кілька разів натиснув SHIFT. В результаті відкрилась консоль, чого я й прагнув досягти
6. В консолі я ввів команду net user, аби переглянути список облікових записів користувачів, та впевнитись, що потрібний мені запис називається Administrator
7. Далі я ввів net user Administrator *, після чого система запросила мене ввести новий пароль та підтвердити його.

Все! Можна увійти в систему і працювати. Хоч, звісно, краще ще раз перезавантажитись у Linux та повернути на свої місця файли cmd.exe та sethc.exe, інакше викликати консоль буде не так зручно. Як бачите, процедура дуже проста, і не вимагає якихось сакральних знань та вмінь.

На цьому на сьогодні все. До зустрічі за тиждень, друзі!
Бережіть себе та своїх близьких. І не забувайте свої паролі!

P.S. Інші способи відновленння ви можете переглянути тут, тут, тут, і ось тут (для попередніх версій Windows).

Сьогодні я хочу поділитись з вами досвідом успішного відновлення даних з жорсткого диску, який не просто вийшов з ладу – ані BIOS, ані система навіть не могли визначити його справжньої місткості!

Після однієї невдалої спроби і пари годин роздумів та пошуків в Інтернеті, я знайшов вихід і відновив усі важливі документи, які зберігались на диску у повному обсязі! Хочете дізнатись як?

Прелюдія

Спочатку поясню ситуацію. Почалось усе з того, що робочий комп’ютер дружини перестав вмикатись – після вмикання – чорний екран, хоч кулер блоку живлення крутиться, а індикатор на USB-хабові світиться. Аби не витрачати час на пошук несправностей, я вирішив розрубати вузол одним ударом, і замінива материнську плату з процесором та пам’яттю. Однак, коли після цього я увімкнув комп’ютер, почув довгий писк, після якого – три коротких – пошкодження відеопідсистеми. Довелось замінити ще й відеокарту – знайшов у себе у шафі якусь старовинну відеокарту MSI з чіпом від nVidia та 128 Мб (!) відеопам’яті. 

При наступній спробі увімкнення виявилось, що система починає завантажуватись (там було встановлено 32-х розрядну Windows 7 Ultimate),  і практично одразу ж падає показавши “синій екран смерті”. Спробував запустити систему у безпечному режимі (F8), спробував відновити її з допомогою середовища відновлення з інсталяційного диска – все марно. Пошукавши в інтернеті за кодом помилки я виявив, що це проблеми з жорстким диском.

Що ж, я від’єднав диск, підключив його до іншого комп’ютера – вирішив спробувати його реанімувати. Дружина – завідувач відділенням комп’ютерних технологій, на її машині –чимало офіційної документації, яка стосується роботи відділення.Так, більша частина документів зберігається на Google Drive, однак, якраз напередодні дружина підготувала кілька важливих паперів, роботу над якими планувала завершити трохи згодом, і не встигла їх синхронізувати.

Старий метод

Перше, на що я звернув увагу, від’єднавши диск – це його дата виготовлення – 4 січня 2003 року (нагадаю, це комп’ютер, який використовується в навчальному закладі). 13 років! Wow! Оце так аксакал! Це ж просто трудовий подвиг з його боку! Після того, як я побачив цю дату, я майже втратив надію на відновлення даних – стільки пристрої не живуть!

Колись я вже писав про те, як на моєму домашньому ПК сталась така ж халепа – диск просто ні з того ні з сього отримав файлову систему RAW.  Тоді я був спробува відновитись з допомогою чудової штуки під назвою Parted Magic (рекомендую!) – завантажувальної флешки зі спеціальним дистрибутивом Linux для відновлення даних – запустив з неї добре відомий TestDisk, однак, врятував мене не він, а запущений з середовища відновлення Windows звичайнісінький chkdsk з ключем r.

Цього ж разу chkdsk просто відмовився працювати, тож я завантажив  TestDisk для Windows і спробував скористатись його послугами. Утиліта довго сканувала вміст диску, а потім сказала, що нічого не знайшла, однак правильно визначила місткість диску – 40Гб (я ж казав – аксакал!). Глибший пошук виявив на диску три розділи, два з яких – просто незрозуміла мішанина файлів та папок з іменами-“кракозябрами”, а третій за вмістом схожий на те, що там дійсно зберігалось. Однак, коли я спробував відновити цей розділ утиліта твердо сказала що відновлювати нічого.

Спробуємо щось інше!

Невдача з відновленням під Windows мене не збила з пантелику – я знав, що Linux мене, як завжди, не підведе і врятує!

Тож я перезавантажився в Ubuntu (у мене в лабораторії всі машини мають Windows та Ubuntu), відкрив програму керування дисками – виявилось, що Ubuntu диск побачила, правильно визначила його ємність, однак, змонтувати не змогла, оскільки не змогла визначити тип файлової системи на ньому. Цікаво було переглянути звіт про стан диску (там встановлено українську мову інтерфейсу) – “помилки, які містяться на диску, свідчать про те, що він вийде з ладу на протязі доби”.

Спочатку я запустив той же TestDisk (може, під Linux мені пощастить більше?), однак – з таким же успіхом. Знаменитий Gparted, який мене теж вже не раз виручав, теж не допоміг

Трохи поміркувавши та пошукавши в інтернеті, я знайшов згадку про програму з цікавою назвою gpart, встановив її через Ubuntu Software Center, запустив в консолі (sudo gpart /dev/sda), і побачив список аж з п’яти розділів, з яких один був розміром з весь диск, а інші – нульовими. Що ж, виходу не було, вирішив спробувати (sudo gpart –W /dev/sda /dev/sda), програма запитала, який з розділів активувати, я обрав перший (той що був ненульового розміру), і мені повідомили, що треба перезавантажитись, що я й зробив (sudo shutdown –r now).

А після перезавантаження (о, диво!) диск змонтувався, потрібні файли були на місці, і я без проблем зміг їх зкопіювати на інший диск.

Ось так я врятував документи та робочий час дружини. Як бачите, Linux знову виявився на висоті.

Що ж, на сьогодні все!
Бережіть себе та свої накопичувачі, друзі! Хай вам щастить!

Хоч я вже й не збирався нічого писати цього року, все ж вирішив ще раз поділитись з вами своїми міркуваннями. Тема цього повідомлення буде актуальною для тих, хто після оновлення до Windows 10 виявив, що Helium Backup більше не працює, тож робити резервні копії додатків та їх налаштувань і даних більше не вийде.

Я трохи погуглив і виявив, що це типова проблема – користувачі Windows 10 масово скаржаться, що Helium Backup перестав працювати. І це серйозно – без бекапів, ящо, не дай Бог, щось станеться з вашим пристроєм, ви втратите всі свої дані та налаштування. Після того, як у мене “вмерли” один за одним два планшети я теж став ляканим і тепер регулярно роблю резервні копії. І проблема з Windows 10 у мене теж була, проте, я її успішно подолав і зараз розповім як саме.

Проблема

Мій телефон (ASUS Zenfone 2) має предвстановлений додаток ASUS Backup, який навіть без рут-прав дозволяє робити бекапи додатків, їх даних і налаштувань. На плашеті (Chuwi Vi8 Super Edition) рут-права в мене є, однак з невідомих мені причин Titanium Backup працювати на ньому відмовляється. Тому на допомогу приходить Helium Backup (Carbon), який дозволяє з допомогою програми-компаньона, що встановлюється на “великому ПК” отримати “тимчасовий рут” і зробити повну резервну копію додатків, їх даних, налаштувань тощо. Особливо чудово те, що можна робити бекапи одразу у хмару (я використовую Google Drive – 100Гб за $1,99 на місяць). Дізнатись про те, як користуватись Helium ви можете, наприклад, за цим посиланням.

До Windows 10 я оновився вже давно, однак, практично весь час був у відрядженнях – проводив тренінги у різних навчальних центрах країни, тож бекапи робив з допомогою вчительских машин у навчальних класах. Зазвичай там встановлено Windows 8.1 або Windows Server 2008 R2чи 2012, тож ніяких проблем з Helium у мене не було. А зараз, напередодні Нового року у мене видався аж тиждень вдома, тож я вирішив зробити бекап (як я писав вище, я вже ляканий), ізненацька виявилось, що під Windows 10 зробити це неможливо.

Вирішення

Вирішення проблеми – дуже просте. Все, що вам знадобиться – це “флешка”, з якої можна завантажити Linux у “живому” режимі. У мене під рукою виявилась Elementary OS, з допомогою якої я успішно зробив все, що мені треба.

Ви можете вільно завантажити (обираєте  розмір донату “інший” і вводите сумму 0 доларів) ISO-образ Elementary OS звідси (64 біт, для 32 біт вам сюди). А далі завантажуєте утиліту під назвою Rufus і з її допомогою робите будь-яку флешку завантажувальною. Тепер у вас є своя власна, вельми приваблива на вигляд і дуже швидка та зручна операційна система, яку можна носити з собою у кишені.

Далі під’єднуєте вашу флешку до комп’ютера, перезавантажуєтесь і натиснувши кнопку переходу до меню вибору пристрою для завантаження (для кожного виробника вона своя – це може бути, наприклад, Esc, F6, F9, F12…) обираєте її, чекаєте появи картинки на екрані, і обираєте “Try Elementary OS without installing”.

Далі вам треба встановити Chrome, хоч тут він називається Chromium Web Browser. Зробити це легко – запускаєте Software Center, пишете у його рядку пошуку Chromium, натискаєте “More Info”, потім – “Use this source” та “Install”, чекаєте доки браузер встановиться, і запускаєте його.

Далі дієте таким чином:

1. відкриваєте Chrome Web Store, встановлюєте Helium Chrome App та запускаєте його. Додаток відкривається у новому вікні і чекає на під’єднання мобільного пристрою. Чесно кажучи, я не впевнений чи вони взагалі потрібні – Chrome та Helium Chrome App – все повинно працювати й без них, проте, я так робив і це спрацювало
2. завантажуєте Helium for Linux звідси (пакет включає в себе ADB, саме тому я подумав, що додаток для Chrome – це просто для страховки), розпаковуєте його.
3. запускаєте термінал, переходите до теки, куди ви розпакували вміст завантаженого архіву. Якщо ви не обирали якогось особливого місця для розпакування, то скоріш за все, вам допоможе команда cd ~/Downloads/linux
4. запускаєте Helium на телефоні. Якщо у вас його немає, його можна встановити через Google Play. Увага! У вас на планшеті повинно бути увімкнене відлагодження через USB! Далі ви бачите повідомлення про те, що на комп’ютері треба встановити і запустити Helium. Натискаєте Ok, бачите повідомлення “з крутяшкою”, яке свідчить про те, що Helium намагається під’єднатись до ПК. Все нормально, йдемо далі.
5. запускаєте скрипт з архіву. Можливо, вам знадобляться рут-права (хоч і не обов’язково – ми знову перестраховуємось), тож пишемо sudo ./run.sh
6. якщо ви отримали повідомлення про помилку типу “ADB не є файлом або каталогом”, скоріш за все у вас 64-розрядна версія Elementary, тож треба встановити 32-розрядні бібліотеки для ADB за допомогою такої команди:

   sudo apt-get install libc6-i386 lib32stdc++6 lib32gcc1 lib32ncurses5

7. далі знову запускаєте скрипт ./run.sh, і якщо замість повідомлення про помилки ви побачили кілька повідомлень, останнє з яких exit, все гаразд – Helium-додаток для Chrome повинен показати велику зелену “галку”, а Helium на планшеті – сказати, що все гаразд, можна від’єднатись від ПК і починати робити резервні копії!

Все! Готово! Далі просто використовуємо Helium за призначенням – обираємо що (програми та їх дані, або лише дані)  і куди (внутрішня пам’ять, microSD-карта, хмарне сховище) резервувати, запускаємо процес резервного копіювання і чекаємо завершення. Wow! Вас можна привітати – ви щойно “підстелили соломку” на випадок “падіння” вашого пристрою.

Що ж, на цьому на сьогодні все.

Ще раз хочу привітати вас з наступаючими святами і побажати всього лише найкращого. І щоб ваші мобільні помічники ніколи не вас не підводили, а бекапи були лише перестраховкою!

До зустрічі у Новому році, друзі!

До речі, вже дуже скоро я підведу традиційні підсумки року і зроблю огляд найпопулярніших тем 2015-го та поділюсь особистими враженнями від року, що минає!