В кінці минулого року я оновив системний SSD, оскільки старий був вже майже заповнений і звільнити хоч трохи місця на ньому не було можливості. Тож я просто придбав диск більшої ємності й вирішив перенести на нього вміст старого – клонувати його.

Встановлювати систему, налаштовувати її, встановлювати потрібні застосунки мені  не хотілось, та й часу це зайняло б більше, тож я вирішив спробувати клонування. Тим більше, що у мене був значний успішний досвід клонування лінуксових розділів – в своєму класі в коледжі я перевстановлював систему саме таким чином.

Перш за все слід сказати що таке клонування. Це процес копіювання всього вмісту одного жорсткого диска на інший, причому, на відміну від простого копіювання та вставки, клонування жорсткого диска переносить приховані та використовувані файли і гарантує, що всі файли однакові, а їх фізичне розташування файлів збігається з вихідним диском.

Клонувати диск під Windows – не так просто як в Linux (там це робиться однією командою dd в терміналі). Однак, існує стороннє програмне забезпечення для виконання клонування. Дві кращі програми такого типу – це продукти від одного й того ж виробника, а саме MiniTool ShadowMaker та MiniTool Partition Wizard.

MiniTool ShadowMaker – чудовий інструмент для резервного копіювання, відновлення системи, синхронізації файлів, клонування дисків тощо. Єдина проблема полягає в тому, що в безкоштовній версії відсутня функція клонування системних дисків На щастя, можна завантажити пробну 30-денну версію програми, яка прекрасно впорається з клонуванням.

Завантажити MiniTool ShadowMaker можна тут.

Користуватись програмою надзвичайно просто – відповідна кнопка розташована в розділі “Інструменти” (Tools) – прямо в центрі екрану:

По суті, далі тут вже говорити немає про що – після натиснення кнопки просто обираємо вихідний та цільовий диски, натискаємо кнопку Ok і чекаємо. Це все.  Після цього вимикаємо комп’ютер, витягуємо вихідний диск і ставимо на його місце той, на який його клонували. Вмикаємо комп’ютер, чекаємо завершення налаштування Windows і все! Ви це зробили!

Другий інструмент – це MiniTool Partition Wizard. Як професійна програма для керування розділами, він надає багато потужних функцій – розширення/змінення розміру розділу, базове керування дисками та розділами, деякі розширені функції, включаючи копіювання диска/розділу, перенесення ОС на SSD/HD тощо.

Завантажити програму можна тут.

Функції  «Копіювати диск», «Копіювати розділ» і «Перенести ОС на SSD/HD» можна використовувати для клонування ПК, заміни диска, оновлення системи або резервного копіювання даних.

Програмне забезпечення безкоштовне, але тут така ж проблема, як і з MiniTool ShadowMaker – безкоштовна версія не підтримує клонування, тож доведеться завантажити пробну Про-версію.

Інтерфейс цієї програми – набагато складніший у порівнянні з попередньою, але розібратись нескладно. Для клонування диску треба просто обрати вихідний диск і функцію копіювання дисків:

Далі просто обираєте цільовий диск і натискаєте кнопку “Далі”, обираєте режим (припасувати розділи до нового диска), натиснути “Застосувати” і все! Справу зроблено!

Якщо чесно, певні глюки все ж таки виявилися – деякі налаштування були втрачені, якісь драйвери встановились повторно (перестав працювати геймпад тощо), але воно було того варте – економія часу була просто колосальна і я одразу ж отримав готову до використання систему.

Що ж, на цьому у мене на сьогодні все.
Зустрінемось за тиждень, друзі! Бережіть себе та своїх близьких, не нехтуйте сигналами повітряної тривоги!

Ось і промайнули новорічні свята, і навіть один робочий тиждень, який я провів викладаючи курс AZ-500 “Технології безпеки Windows Azure”.  А цього тижня у мене знову такий же тренінг – цього разу для інших людей:) та в іншому навчальному центрі, тож, як кажуть, “з місця в кар’єр”…

Так, я пам’ятаю, що вже час підвести підсумки року й розповісти про ті матеріали блогу, які в 2019-му зацікавили вас найбільше. Однак, з вашого дозволу я зроблю це трохи пізніше. Сьогодні ж мені хотілося б поговорити про гру, на якій дійсно всі ми виросли – про легендарний Doom. Тим більше, що зовсім скоро ми матимемо змогу знову вступити у битву з силами зла, оскільки вже 20 березня у пеклі має стати спекотно від Doom Eternal – іграшки, виходу якої, я впенений, чекають мільони людей мого покоління!

Частину новорічних свят (в той час, коли не відчував сердцевого болю – на початку року мені з цим стало дуже погано:() ми з донькою провели, граючи в Doom (2016) – це дійсно кращий шутер десятиріччя – дуже красивий, дуже кривавий, дуже динамічний, і навіть з сюжетом! Хто не грав – дуже раджу, тим більше, що коштує ця гра зараз зовсім небагато – менше, аніж ті чудові емоції та задоволення, яке ви отримаєте від гри.  До речі, цю гру можна рекомендувати не тільки олдфагам, які грались в оригінальний дум, але й тим, хто про неї й не чув – задоволення гарантоване!

Ролі ми розподілили дуже просто – дочка бігає, відкриває двері, підбирає предмети, перезаряджає зброю та виконує трюк під назвою “звіряче вбивство” (яке тут виглядає просто фантастично!), моя ж відповідальність – це крутити головою, цілитись та стрілляти. Таким тандемом в “думі” нам вдалось “працювати” набагато ефективніше, аніж наприклад, в Metro Exodus (хоч і там ми воювали дуже й дуже непогано:)).

До речі, коли я в розмові з другом (теж практично мого віку), що на свята ми з дочкою забавлялись “думом”, він подумав, що мова йде про фільм “Doom” 2oo5-го року (не плутати з низькобюджетним “Doom: Анігіляція” 2019-го року).

Коли я сказав, що перший фільм було знято за грою 1993 року, виявилось, що він про неї навіть не чув! Назви Wolfenstein 3D, Duke Nukem, Painkiller, Hexen, Heretic, Quake, Chasm: The Rift тощо теж йому нічого не говорили! Сказати, що я здивувався – це не сказати нічого! Це ж дійсно ігри, які в буквальному сенсі цього слова “зробили” нашу юність. Не дитинство – в дитинстві IBM PC-cумісних комп’ютерів ще не існувало – були програмовані мікрокалькулятори Б3-34 та МК-52 (і програми з журналів “Техніка молоді” та “Наука і життя”), а потім – легендарні Commodore C64 (свою першу “серйозну” програму я написав саме на Commodore BASIC) та Yamaha MSX. Однак, скільки часу було витрачено нами на ці ігри в інституті!

А Doom 2016 – це гра, яка з одного боку чудово відтворює ту атмосферу жаху, шаленої напруги та постійного руху, яку нам дарувала оригінальна гра початку дев’яностих. А з іншого – це просто неймовірна графіка кінематографічної якості (до речі, раджу запускати з Vulkan API, а не з OpenGL), стрункий сюжет та запальна новинка – “звірячі вбивства” – система дуже видовищного добивання оглушених ворогів, за використання якої ви ще й отримуєте набої та здоров’я! І ще один момент – це гра для дорослих (ми грали у режимі “ультра-жорстокість”:))! І ще один момент – пам’ятаєте IDDQD, IDKFA, IDCLIP тощо? Так от – в останній версії гри ці чит-коди не працюють! Хардкор! А музичне оформлення у грі – вище всяких похвал – це не латиноамериканська дурня, як у Need for Speed Heat, а справжня, чоловіча, агресивна гітарна музика!

На хвилі ностальгії я забажав зіграти в ту саму класичну, оригінальну гру. Звісно, я міг би запустити її в емуляторі DosBox, однак, 320х240 якось не дуже надихало – хотілось “думу осучасненого”… Не проблема – є купа портів для Windows, з яких я обрав GZDoom – сучасний порт всіх думоподібних ігор, який додає підтримку сучасних технологій, підтримує відеорежимим з високою роздільною здатністю, сучасні ігрові контролери (xinput), навіть можна обрати API – OpenGL чи Vulkan!  З WAD-файлами, які необхідні для гри теж проблем немає – їх дуже легко знайти в Мережі.

Однак, для молодого покоління старий “квадратний” Doom все одно виглядає неестетично, тож треба його покращити ще більше! Для цього можна скористатись модом під назвою, яка сама за себе говорить – Beautiful Doom – він теж кардинально картину не змінює, однак краще виглядають зброя, бризки крові, вогонь тощо.

До речі про моди – раджу також поглянути на Brutal Doom, який дозволяє знищувати все навколо, відстілювати кінцівки, робити ворогам “фаталіті” (привіт Mortal Kombat – ще одному хіту всіх часів і народів, та згадуємо “звірячі вбивства” в останньому думі) тощо.

А якщо все ж таки хочеться чогось ще симпатичнішого – спробуйте Doom Remake 4 – мод, який виглядає настільки добре, що Bethesda навіть змусила автора припинити його розробку й забрати його та його вихідні коди з усіх інтернет-ресурсів! Звісно ж, знайти та завантажити його все одно – не проблема, особливо в рунеті:) Виглядає, як для дума, нереально круто – на слабких машинах цей мод запускати не варто – я пробував на машині в класі (i5 восьмого покоління, 32ГБ оперативки, однак дуже проста відеокарта-заглушка – лише для того, щоб отримати можливість підключати більше одного монітора) і це було абсолютно неграбельно – просто слайд-шоу:(

Далі ми, щоб бути послідовними передивились обидва фільми (так, навіть минулорічне “фе”:)), й прочитали всі чотири книжки по грі (до речі, книжка про авторів гри теж дуже й дуже непогана). Але на цьому ми не зупинились – це мабуть, вже був який приступ:) – на цій хвилі ми вирішили встановити дум і на мобільні пристрої теж – на планшети під керуванням Android. Тут теж є кілька варіантів. Перший – це скористатись емулятором – якимось з портів DosBox. Вибір тут чималий, однак я зупинився на lDosBox, оскільки лише в ньому коректно запрацювало керування. Далі ж все просто – створюємо теки для іграшок в /Android/data/lb.myapp.dosbox/DISK й копіюємо туди файли гри. Таким чином я зміг запустити Doom, Doom II, Duke Nukem 3D, Flashback – The Quest for Identity (це теж просто шедевр, а оновлена її версія від 2013 року заслуговує окремих овацій), Lost Vikings (ех, яка це була гра!), і навіть Quake! Сайтів, де можна знайти старі DOS-ігри, у Мережі вистачає, тож я навіть не буду наводити посилань.

Однак, це все ж таки той самий, як говорить дочка “квадратний” дум! А нам же хочеться чогось, хоч і олдскульного, але естетичнішого! Тому ми придбали Delta Touch – не безкоштовний, але дуже доступний за ціною збірник кращих портів Doom для Андроїд. Звісно ж ми обрали все той же GZDoom! До речі, Delta Touch теж підтримує ігрові контролери!

Як альтернативу в плей-маркеті ви можете придбати офіційні порти Doom та Doom II, які було випущено на честь 25-річчя гри. Однак, коштуватиме це набагато більше, та й виглядатиме не так гарно, як порт GZDoom.

А якщо вже хочеться чогось справжнього (і якщо у вас дійсно потужний мобільний пристрій) – існує кілька портів Doom 3 для Андроїд (наприклад, ось цей). Судячи з відео на Youtube, там дійсно все на висоті, хоч чесно кажучи, в мене так і не дійшли руки спробувати.

До речі, існує й двовимірний дум – Doom 2D Forever, який дозволяє грати в дум-платформер під DOS, Windows або Android (хоч на сучасних телефонах все настільки дрібне, що я особисто не отримав від гри ніякого задоволення:( – як говорив один колега, “блохи на екрані – це чудово, однак, грати неможливо”). Інший та якісніший варіант – це сайд-скролер Mini DOOM II – який дійсно дає уявлення про те, як виглядав би дум у двовимірному виконанні (хоч трохи й “віддає” святотатством:)) .

А ще є онлайновий дум у браузері (емуляор), і колись був дум, написаний хлопцями з Mozilla Foundation на JavaScript, однак, через ліцензійні нюанси їм довелось його прибрати. Також була Doom RPG – покрокова майже тривимірна гра, яка була написана на Java ME, а зараз можна пограти в неї або в емуляторі, або встановивши порт для Андроїд. Існує також сучасний варіант покрокового “тактичного” Doom, а саме Jupiter Hell, який теж радує ціною й виглядає дуже непогано.

А якщо копнути глибше, можна знайти й стратегію реального часу Doom Wars (дуже “сира” фанатська гра, яка трохи нагадує старкрафт), й парочку ігор з приставок, а саме Doom Troopers: The Mutant Chronicles (трохи схожа за атмосферою, однак, це не на сто відсотків дум) і Zero Tolerance, яка є практично точним клоном нашого улюбленця – навіть Марс за вікном є! А ще в обидві гри з Сеги можна погратись онлайн!

Підводячи підсумки хочу сказати, що якщо ви так само як і я пам’ятаєте те відчуття більше ніж двадцятип’ятирічної давнини – те почуття виконаного обов’язку після проходження чергового рівня гри, що дозволяла відчути себе рятівником людства:) – вам є чим зайнятись і сьогодні – до вашої уваги цілий всесвіт Doom – фільми, ігри, моди, книжки, очікування на нову версію…

А в мене на цьому все. Сподіваюсь, мені все ж таки вдалось трохи заразити вас Doom-лихоманкою:) Бережіть себе та своїх близбких, і ніколи не повторюйте того, що ви робите на екрані, в реальному житті!

До зустрічі за тижень, друзі! Хай вам щастить!

P.S. Можливо, наступного разу я вже підведу підсумки року, а може – розповім про епопею з налагодженням та придбанням геймпадів, пов’язану з бажанням грати в Doom з комфортом:)

Я все ще працюю над великим повідомленням про подорож до Парижу, де хочу поділитись з вами не лише враженнями від країни та міста, а й тими сервісами та програмним забезпеченням, яким я користувався під час планування, підготовки, та власне під час подорожі.

А поки що пишу це коротке повідомлення про те як подолати досить типову проблему – коли Windows відмовляється встановлюватись на диск вашого комп’ютера. Пишу, по-перше, аби не забути як це робиться, а по-друге – може це знадобиться комусь, хто потрапить в таку ж ситуацію. Минулого разу мені було байдуже, яку ОС ставити – аби працював Chrome. Не встановилась Windows – не біда, встановив Elementary OS. Однак, цього разу я мав встановити Windows Server аби налагодити термінальний клас, тож вибору не було – довелось вирішити цю проблему…

Поясню детальніше в чому була проблема. Під час встановлення Windows, на етапі вибору диску та розділу для встановлення ОС я отримав повідомлення “Windows cannot be installed to this disk. This computer’s hardware may not support booting to this disk. Ensure that the disk’s controller is enabled in the computer’s BIOS menu” (ви ж теж завжди обираєте англійську мову для ОС та всього ПЗ, правда?)

Видалення всіх розділів, створення нових ні до чого не призвело. Тому я просто завантажився в режим відновлення та обрав варіант ‘Command Prompt’. А далі все просто – запустив diskpart, в консолі якого виконав наступні команди:

list disk
select disk 0
clean
create partition primary
select partition 1
active
format FS=NTFS label=OS quick
exit

Думаю, назви команд говорять самі за себе Якщо треба більше інформації – ось непогана стаття на цю тему (картинку я запозичив саме звідти), а ось – офіційна документація з diskpart.

Далі я перезавантажився й без проблем встановив систему на новостворений розділ. А після першого входу в систему запустив Disk Management та “відрізав” від розділу шмат розміром 500Гб, в якому створив ще один розділ для збереження даних студентів – щоб відокремити їх від файлів ОС та програм. Можливо, колись я розповім детальніше і про подальші кроки – налаштування серверу терміналів, перенос профілів віддалених користувачів на інший диск, як заховати від них системний диск, яким чином реалізувати повноекранні RDP-сеанси для користувачів Linux, як налагодити обмін файлами та повідомленнями в локальній мережі з LAN Messenger…

Але на сьогодні це все. До зустрічі за тиждень друзі! Можливо, я все ж таки допишу своє мегаповідомлення.. Бережіть себе! Особливо зараз – коли погода дуже “непевна”, а свята вже стукають у двері…

Після невеличкої перерви (все стандартно – тренінги, “пари”, хвороби) продовжую знайомити вас з процесом повернення до життя,  переходу на “світлу сторону”:-), та налаштування машин в моєму класі.

Сьогодні ми поговоримо про те програмне забезпечення, яке я встановив аби студенти могли повноцінно використовувати застарілу техніку для виконання типових офісних завдань та проектування ПЗ і програмування.

Про всяк випадок нагадаю, що магазин додатків у складі Windows з’явився не так давно – у Windows 8. А в Linux ПЗ такого типу – “Центр програмного забезпечення” – існувало впродовж років. Вже за часів Windows XP для встановлення програм у орієнтованих на користувача Linux-дистрибутивах достатньо було знайти бажану програму в “Центрі програмного забезпечення” і натиснути на кнопку “Встановити”. Все! І не треба як у Windows десь щось шукати, завантажувати і встановлювати.

Проте, щось я занадто захопився рекламою, пора вже переходити до суті. Тож починаю говорити про те, яке саме ПЗ було встановлено на наших мащинах.

Браузер – це найнеобхідніше!

Звісно ж, до складу xUbuntu входить браузер, а саме Firefox.

Однак, я все ж таки встановив Chromium – це ж звичний браузер, так, не надто економний з точки зору ресурсів машини, однак, з купою доповнень та можливостями, які роблять його на голову вищим за інші браузери. Встановив, звісно, через “Центр програмного забезпечення”.

Microsoft Office? Ні, однак зовні не відрізнити!

Наступний крок – офісний пакет, який я вже багато років використовую на всіх платформах – Android (телефон і планшет), Linux, Windows – а саме WPS Office (колишній KingSoft Office). Виглядає він чудово, працює швидко, майже на 100% сумісний з Microsoft Office та абсолютно безкоштовний. Плюс, китайці кажуть, що це вони вигадали “рібон” задовго до його появи в Microsoft Office 2007

Завантажив я його з офіційного сайту (deb-пакет), після чого встановив просто подвійним кліком на завантаженому файлі (він відкрився в Центрі програмного забезпечення).

Ще один важливий момент – аби документи, створені під Windows відображались з правильними шрифтами, ці шрифти слід завантажити та встановити власноруч. Тут немає нічого складного – просто завантажуємо ось цей репозиторій (зелена кнопка ‘Clone or Download’), розпаковуємо архів (подвійним кліком на ньому відкриваємо менеджер архівів, далі – зрозуміло), потім йдемо до теки, куди ми його розпакували, та пишемо в терміналі sudo ./install.sh Все! Тепер написи і формули відображаються правильно!

Проектування ПЗ? Легко!

Тут теж все просто – через Центр програмного забезпечення встановлюємо Dia – просту, не надто привабливу зовні, однак, досить функціональну програму для побудови діаграм (в тому числі й UML). Під Windows ми її теж колись використовували

Для тих же, кому потрібно більше – кодогенерація, зворотний інжинірінг, автогенерування документації тощо, встановлюємо StarUML. Тут теж все без проблем – завантажуємо deb-пакет з офіційного сайту і встановлюємо подвійним кліком. 

Програмування? Не проблема!

Наступний крок – інтегровані середовища розробника. З C# проблем немає – просто встановлюємо Mono Develop через Центр програмного забезпечення.

При цьому встановиться також все необхідне (Mono Framework тощо). Все, “сішарперів” задовольнили!

Далі – мій улюблений Netbeans. Завантажуємо його разом з JDK з сайту Oracle, потім переходимо в терміналі до теки, куди завантажили цей .sh-файл і робимо його виконуваним: chmod +x jdk-8u151-nb-8_2-linux-i586.sh (також це можна зробити правим кліком на файлі та зміною його атрибутів у вікні властивостей).

Все! Запускаємо файл sudo ./jdk-8u151-nb-8_2-linux-i586.sh – відкривається майстер встановлення, в якому просто тиснемо весь час Next Тепер можна програмувати не лише на Java, а й на С/С++, та й HTML5/CSS3/JS/Cordova/Node.js – теж не проблема – треба просто зайти в Tools > Plugins > Available Plugins і встановити відповідні плагіни.

Pascal у нас тепер уже не вивчається, однак, якщо він буде потрібен, з встановленням Lazarus через Центр програмного забезпечення немає ніяких проблем.

Готово! Все, що потрібно в комп’ютерному класі встановлено. Про всяк випадок я встановив лише Wine (також через Центр програмного забезпечення). Так, програм для Linux вистачає. Я б навіть сказав би, що їх більше, аніж для Windows, тож на кожну Windows-програму є навіть кілька Linux-альтернатив. Однак, про всяк випадок Wine встановив – аж раптом комусь заманеться встановити та використовувати під Linux якісь програми для Windows…

Власне, на цьому у мене на сьогодні все. Наступного разу я розповім як клонувати машини з встановленою та зконфігурованою системою, та як перейменувати комп’ютер та користувача, і що робити, коли клонована система під час старту видає помилку кореневої файлової системи.

Тож, до зустрічі за тиждень, друзі!
Бережіть себе!

P.S. Також я планую розповісти про те, як я автоматизував перевірку самостійних робіт та збір результатів виконання лабораторних.

Як багато хто з вас знає, я працюю в Полтавському політехнічному коледжі, де викладаю такі дисципліни, як “Об’єктно-орієнтоване програмування”, “Теорія алгоритмів та структур даних”, “Основи програмної інженерії” (плюс керівництво практиками, дипломними роботами тощо). І все було б добре, якби не комп’ютерний клас з 1 ГБ ОЗП (можете в це повірити? Навіть у бюджетних телефонах зараз “оперативки” більше!) та ліцензійною Windows XP, яка навіть не дозволяє встановити останню версію Chrome, тож у якості веб-топів ці машини також використати не дуже вийде 

Більшість студентів носять з собою лептопи, однак не всі, тож решта досить часто мотивують невиконані завдання тим, що працювати з машинами у класі просто неможливо.

Тому цього року я вирішив все змінити й нарешті відмовитись від Windows зовсім аби мати змогу використовувати сучасне ПЗ та виключити “відмазки” студентів. У якості ОС я обрав xUbuntu, яка славиться своєю “легкістю” (для роботи вистачає й 512 Мб ОЗП). Однак, залишились  ще дві проблеми:

1. комп’ютери настілки старі, що не можуть завантажуватись з “флешок”
2. нова ОС повинна максимально наслідувати Windows, оскільки в класі іноді працюють люди, які не знайомі з linux.

Скажу наперед, що проблеми вдалось подолати й ми зі студентами вже програмуємо на Java, C++, C# та будуємо UML-моделі – на машинах з 1 Гб ОЗП!!! Плюс, ОС виглядає майже ідентичною до Windows 10, студенти іноді навіть забувають, що це не вона, тож сьогодні я хотів би розпочати невеличкий цикл статей (в п’яти частинах):

1. Як завантажитись з USB-диску навіть на старих ПК, які цього не дозволяють
2. Як зробити linux (xUbuntu) візуальною копією Windows 10
3. Як копіювати  диски з встановленою та налагодженою linux
4. Як змінити ім’я комп’ютера та користувача (після копіювання)
5. Що робити, якщо після копіювання диску ви отримуєте помилку й не можете завантажитись

Тож почнемо, зустрічайте першу частину розповіді!

Як завантажитись з USB-диску навіть на старих ПК, які цього не дозволяють

Перш за все, ще вдома, я завантажив образ xUbuntu з офіційного сайту та додав його до своєї завантажувальної флешки, створеної з допомогою YUMI.

Нагадаю, що я хотів встановити linux на одну машину, повністю налагодити систему, а потім клонувати її на інші машини, плюс, на даний момент всі машини працюють під Windows XP, однак, не можуть завантажитись з USB-носіів (принаймні, з сучасних – кілька років тому мені вдавалось вантажитись з давньої “флешки” обсягом 1Гб). Перше завдання – просто почати встановлення linux з “флешки”, оскільки всі спроби завантажитись з неї (натиснути Esc під час завантаження для входу в меню завантаження, вибрати пристрій) завершувались пустим чорним екраном

Тому я завантажив Plop Boot Manager (детальніше – тут), розпакував завантажений ZIP-архів, після чого запустив пакетний файл InstallToBootMenu.bat з теки Windows (звісно, можна було встановити його в MBR, однак, я все одно не планував залишати Windows, мені потрібно було лише ОДИН РАЗ завантажитись з “флешки”):

Після завершення встановлення я перезавантажив машину, й натиснувши при завантаженні F8, отримав доступ до меню завантаження Windows, звідки обрав пункт Plop Boot Manager:

В результаті я отримав таку картинку:

Тож я встромив носій в USB-порт, дочекався доки на ньому засвітився світлодіод, й обрав з меню USB, після чого обрав свою “флешку” й натиснув Enter. Однак, машина все одно відмовлялась завантажуватись – я отримав такий же чорний екран з блимаючим курсором, як і у попередніх випадках

Після недовгих пошуків в Мережі, на одному з форумів я знайшов рішення – треба було не підключати “флешку” одразу, а просто зайти в меню SETUP, обрати там для Force USB 1.1. mode значення model1, після чого встромити флешку, обрати USB, й замість Enter натиснути Shift+Enter. Неочевидно, чи не так? Але це спрацювало!

Тож я побачив меню YUMI, з якого обрав xUbuntu й почав встановлення системи з видаленням всіх встановлених на диску ОС та даних. Все! Ура!

Також я обрав українську мову встановлення та системи, налагодив всі потрібні параметри й почав чекати завершення встановлення. Однак, перша спроба виявилась невдалою – я отримав дуже інформативне повідомлення про помилку записку на диск з такою фразою (чудовою українською мовою) наприкінці “Можливо диск вашого комп’ютера застарілий та потребує заміни”. Звісно ж, диски в цих машинах вже дуже старі (їм, як не як, білше 9 років!), тому я проробив всю процедуру з початку й до кінця на іншій машині й цього разу все вийшло – я встановив систему! УРА!

На цьому я хотів би на сьогодні закінчити. Наступного разу я розповім про те, як я зробив з linux копію Windows 10, що саме й як налагодив та які програми встановив.

До зустрічі за тиждень, друзі! Бережіть себе!

P.S. До речі, ніхто не змушує мене публікувати всі заплановані статті циклу строго одна за одною, тож можливо, скоро я розповім про дві нові іграшки, які у мене з’явились!

Минулі тижні видались для мене просто пекельними – спочатку досить напружений тренінг з веб-розробки у Києві, потім – керівництво практикою з “Технологій розробки програмного забезпечення” вдень і не менш напружений дистанційний тренінг з розробки для SharePoint увечері.

Сьогодні ж, у свій перший вихідний я вирішив поділитись з вами своїми роздумами над питанням чому ж люди все ще купують ноутбуки. Хтось, можливо, подумає, що цей запис “ні про що”, однак це запитання останнім часом постійно виникає у мене в голові і я так і не можу знайти на нього правдоподібної відповіді

Аби все ж таки спробувати відповісти на нього, трохи розповім про свій досвід використання портативних пристроїв.

Часи, що вже минули

Так, у мене були ноутбуки чи краще лептопи – це слово не так ріже мені вухо як “ноутбук”. Першим моїм лептопом був класичний IBM Thinkpad (так, не Lenovo, а ще IBM) – важкий, чорний, квадратний та настільки міцний, що ним здавалось можна було забивати цвяхи (я все ж спромігся його пошкодити, проте, зараз мова не про це) з розмірои екрану близько 14”. Наступним був IQ Officer 54C від “Версії” – вже з 15” та значно потужніший, потім Acer – теж 15”, і HP Mini з екраном, меншим за 10”.

Однак, вже за часів Acer поруч з лепотопом у моїй сумці був Android-планшет – спочатку Zenithink ZT-80 (з Android 1.5, потім – 2.1 і 2.3), потім ASUS Transformer EeePad TF101, який практично не залишав шансів лептопу бути витягнутим з сумки (Android 3.0, постійно оновлювався, моя донька й досі використовує його – з Android 5.0), потім Cube U30GT2 (Android 4.4 – 5.1), потім – Chuwi Vi8 Super Edition (Android/Windows 8.1-10), який став першим моїм планшетом з діагоналлю екрану меншою за 10”.

Так, я тягав за собою два пристрої (а були часи – й три – ще й читалку книжок!), один з яких використовувася завжди, а інший (лептоп) – лише іноді й з кожним роком все менше.

День сьогоднішній

Сьогодні ж я не використовую лептоп – просто не бачу потреби у такому пристрої. І, чесно кажучи, не розумію навішо вони іншим людям, і чому мене й досі часто просять допомогти обрати “дешевий та потужний“ (?!) лептоп. Коли ж я раджу людям натомість придбати планшет, зазвичай на мене дивляться так, наче я несповна розуму. І при цьому жодна людина й досі не змогла пояснити та чітко аргументувати, навіщо їй потрібен саме лептоп. Найчастіше я чую щось на кшталт “ну, там Windows” – дивно, чи не так?

Я вже говорив, що мій нинішній планшет має дві операційні системи Windows 10 та Android 4.4.4 між якими користувач може вільно перемикатись або обирати потрібну систему під час вмикання пристрою.

А тепер – увага: Windows на планшеті я завантажував всього ТРИЧІ (!). Перший раз – коли оглядав планшет під час покупки. Другий – коли оновлювався з Windows 8.1 до Windows 10, і як ви розумієте, було це вже давненько. Третій – кілька тижнів тому, коли просто вирішив перевірити “як там Вінда – чи жива?”. Виявилось – не жива. Рік я її не використовував, і ось результат – система відмовилась завантажуватись, довелось відновити її за допомогою інсталяційної флешки. Ось тобі й Windows. Можливо, в офісі якесь застосування цій ОС й можна знайти, однак в реальному житті – на домашньому або портативному пристрої – у використанні Windows немає жодної потреби.

Планшети: аргументи за

Я розумію, що прочитавши останній абзац частина читачів знову подумали що я несповна розуму, тож поясню свою точку зоку.

Найчастіше від комп’ютера мені потрібні наступні речі:

• Інтернет-серфінг
• Пошта/календар/завдання/нотатки
• Перегляд, правка або набір текстових документів
• Підготовка або демонстрація презентацій
• Веб-програмування
• Читання книжок та документації
• Музика/Фільми/Серіали

Всі ці сценарії легко покриваються планшетом. З серфінгом взагалі проблем немає – Chrome – він всюди Chrome. Пошта, планування діяльності та нотатки – Gmail, Google Calendar, Google Tasks, Google Keep. Не використовуєте сервіси Google (справді? Як?!!!) – до ваших послуг відповідні додатки від Microsoft. Робота з документами – Google Drive/Documents та WPS Office. І так, – ви можете встановити Microsoft Word. Створення та показ презентацій – Google Drive/Slides і все той же WPS Office. І так само, Microsoft PowerPoint Веб-програмування AIDE, або будь-яке інше середовише на ваш смак (іноді я використовую codepen.io в Chrome, а от Cloud9 – у мене чомусь “не пішов”). Книжки – FBReader, PDF-рідерів теж вистачає. Фільми я зазвичай дивлюсь онлайн – HDserials, FS VideoBox з MX Player. Музика – Google Music, але є й альтернативи. Як бачите, Windows мені абсолютно не потрібен – ані в особистому, ані у професійному житті. Єдиний виняток – підготовка до тренінгів – іноді мені потрібні кілька віртуальних машин з SharePoint. Для цього у мене є “великий” комп’ютер, та й то, на ньому частіше завантажується Elementary OS, аніж Windows 10.

До речі, кількох потрібних мені програм у світі Windows просто не існує – наприклад, програм для керування обладнанням від Broadlink та Xiaomi.

Ще один момент – апаратна клавіатура. З ASUS Transformer я використовував її лише тому, що у клавіатурі було вміщено ще одну батарею, і з під’єднаною клавіатурою планшет міг використовуватись годин так з 20. З Cube та Chuwi  я також придбав клавіатури, однак, скоріше за інерцією (а може це була данина лояльності до бренду?) – я майже їх не використовував. Зараз клавіатура постійно лежить у мене в сумці, однак, наекранна – набагато зручніша, навіть для набору великих за обсягом текстів.

Так само, несподівано комфортними виявились 8 дюймів екрану. Якщо ж мені потрібен великий екран, і я знаходжусь вдома, я просто приєдную планшет або телефон до свого тач-монітору 23,6” та bluetooth-миші та клавіатури, і працюю за столом.

Ось така історія. Якщо я все ж таки не переконав вас, що лептоп вам не потрібен – візьміть планшет на кшталт мого – з двома ОС та клавіатурою. У Chuwi, Teclast, Onda та Cube є кілька чудових моделей (подивіться ось, наприклад, на цю дуже доступну, однак, досить потужну модель з 4 Гб ОЗП). Впевнений – скоро ви забажаєте звільнити більше місця для Android, видаливши Windows!

Що ж, друзі, на сьогодні все. Бережіть себе, своїх рідних, та своїх електронних помічників Нехай вам шастить!

До зустрічі за тиждень!

Краще пізно, аніж ніколи я хочу привітати всіх жінок з Святом Весни – міжнародним жіночим днем 8 березня, і побажати щоб відчуття свята не обмежувалось одним днем, а супроводжувало їх протягом всього року.

Cьогодні я хотів би сказати кілька слів на продовження минулого запису, в якому я розповідав про участь команди нашого навчального закладу в конкурсі ІТ-проектів “Infomatrix’216”. А точніше поділитись своїми міркуваннями про майбутнє програмного забезпечення.

Справа в тому, що під час конкурсу нас досить часто питали, чому ми вирішили створити саме Андроїд-додаток. Звісно ж, відповідь очевидна – це найпопулярніша ОС для мобільних пристроїв. А майбутнє – за мобільними пристроями – вже зараз не те що десктопи, ба навіть лептопи поступово вимирають як клас, обсяги їх продажів невпинно скорочуються.

Так само вимирають й десктопні програми. Вже зараз основна програма на будь-якому комп’ютері – це браузер. Саме заради того, щоб відкрити Chrome ми найчастіше вмикаємо свій пристрій. Тож майбутнє – за веб-застосунками, хмарою і т.п. Таким чином основне, що мають опанувати майбутні розробники – це технології веб-програмування. Якщо людина вміє створювати веб-застосунки, вона зможе програмувати також і під мобільні пристрої та десктопні ОС, оскільки межа між веб-, мобільною та десктопною розробкою все більше розмивається, використовуються одні й ті ж мови програмування, засоби і технології. До речі, сьогодні я бачив чудовий приклад веб-додатку, який працює локально й добре виконує функції, притаманні десктопним файловим менеджерам – Cloud Commander.

Інший приклад – наш проект “Кардіотест”. Ми створили його як веб-застосунок з використанням jQuery/jQuery Mobile, а потім з допомогою Adobe PhoneGap Online Build без жодних зусиль “запакували” у вигляді APK – мобільного застосунку для Android.

Не так давно ми отримали схвальний відгук про наш проект від колег з Кременчуцького медичного коледжу, які також запитали, чи не можна використовувати “Кардіотест” на комп’ютерах під керуванням Windows під час занять?

Звісно ж, можна було порадити їм скористатись емулятором Android, яких нині існує досить багато – наприклад, BlueStacks.Однак, це ж веб-застосунок! Тож ми, знову ж таки без жодних зусиль, скористались Node.js та технологією Electron,  і з допомогою Electron Packager “запакували“ наш проект у вигляді програми для Windows! Для зручності ми створили інсталятор (з допомогою “класичного“ інструменту Inno Setup). Все! Так само легко ми могли б створити програми для інших ОС.

Тож, як бачите, шлях “браузер – телефон – десктопна ОС” можна пройти дуже просто й легко, володіючи лише навичками веб-розробки! А майбутнім розробникам я б радив звернути увагу, як мінімум, на такі речі:

• HTML 5
• CSS
• JavaScript
• jQuery/jQuery UI/jQuery Mobile
• PhoneGap/Cordova
• Node.js
• NW.js/Electron
• …

Список можна продовжувати (я міг би легко збільшити його вдвічі, або й втричі), однак, це є саме той необхідний, базовий мінімум, який дозволить розробляти програми для будь-якої платформи. Тим більше, що вчитись в наш час можна можна онлайн, безкоштовно й самотужки – було б бажання.

Що ж, на цьому на сьогодні, мабуть, все. До зустрічі за тиждень, друзі! Бережіть жінок і бережіть себе!

На закінчення цього запису я хотів би запитати вас – чи цікаво вам буде почитати про ті інструменти, прийоми і технології, які ми використовуємо в своїй роботі?

Тема, яку я сьогодні хочу підняти, є трохи провокаційною. Багато хто скаже, що “торенти – це погано”, оскільки саме таким шляхом можна безкоштовно отримати платний контент. А це – злочин!

Так, досить часто цю технологію пов’язують з правопорушеннями. Однак, у торентів є й цілком легальні застосування, наприклад, більшість виробників дистрибутивів Linux пропонують торенти як один з основних способів завантаження ОС. А ще слід згадати про BitTorrent Sync і TorrentStream.

Як би то не було, впевнений – одна з перших програм, яка з’являється на ваших комп’ютерах після встановлення Windows – це uTorrent. Я теж донедавна використовував uTorrent, проте не так давно знайшов йому чудову альтернативу, про яку й хочу вам розповісти.

Я вже писав про те, які переваги я отримав після встановлення пакету Linux Terminal Utils (LTU) на мій плеєр Dune HD Smart D1. Одна з переваг – швидка “торентокачалка” Transmission – добра  знайома зі світу Ubuntu.

Transmission – це не клієнт, а сервіс, для керування роботою якого можна використовувати або веб-інтерфейс, або спеціальні програми віддаленого керування, про які я теж вже писав. Проте, писав я лише про мобільні пристрої. Сьогодні ж мені хочеться розповісти про досвід використання Transmission на ПК.

Сценарій перший – віддалене керування

Здається, я вже говорив, що з ПК я тепер торенти не завантажую – плеєр це завдання виконує краще і швидше. Тож роль ПК зводиться до керування завантаженнями та додавання нових торентів. Найпростіше зробити це за допомогою “рідного” веб-інтерфейсу, який надає весь необхідний функціонал.

Однак, якщо вам хочеться чогось звичнішого, подібнішого до uTorrent, Ви можете обирати серед Transmission Remote GUI, Transmission Remote .NET, або Transmission-Qt Win.

Думаю, якщо добряче пошукати, можна знайти ще кілька клієнтів для віддаленого керування сервісом. Я ж особисто зупинився на Transmission Remote GUI – виглядає він стильно, звично, і надає всі необхідні мені функціональні можливості.

Сценарій другий – Transmission на ПК

Інший сценарій – це коли сервіс Transmission встановлено на ПК і торенти завантажує комп’ютер.

Якщо у вас Linux – немає проблем, все встановлюється дуже легко, а керувати демоном (так в Linux називають сервіси) можна з допомогою того ж Transmission Remote GUI – звісно ж, версії для Linux теж є.

А якщо Windows? В цьому випадку ви теж можете насолодитись Transmission, встановивши сервіс transmissiond або transmission daemon CygWin (підозрюю, що це один і той же проект). Ну а далі, думаю, все зрозуміло. 

До речі, ось тут є непогана стаття на тему використання демона Transmission під Windows. А ось – свіжий варіант, датований поточним роком.

Отже, як бачите, utorrent має дуже непогану альтернативу, яка здалась мені набагато зручнішою і швидшою.

До речі, встановити Transmission можна не лише на ПК і HD-плеєри – будь-яка “Linux-коробочка” здатна працювати торентокачалкою – наприклад, мій NAS D-Link DNS-325 теж це може, хоч туди я демона не встановлював, обмежившись однією “качалкою” – плеєром.

Що ж, на цьому все. Наступного разу я розповім вам про новий незвичний тренажер, який я нещодавно придбав, і про те, як з його допомогою, тренуючись лише шість хвилин на день привести себе до норми.

До зустрічі за тиждень! Хай Вам щастить!

Вчора вночі я, нарешті, повернувся додому з Києва, де проводив тренінг з програмування мовою Java, відсвяткував з дружиною її День народження, і тепер хочу поділитись з вами моїми враженнями від недавньої знахідки – ще однієї програми для віддаленого керування.

Проте, перш ніж почати, хочу відмітити, що нам, чоловікам, добряче пощастило – у нас аж два свята – 23 лютого і 6 грудня. Тож сьогодні я від щирого серця хочу привітати з Днем Захисника Вітчизни всіх причетних до цього свята і побажати всім нам миру і злагоди – у наших домівках, нашій країні, наших серцях.

А тепер – повернемось до нашої розмови.

Не так давно – на День закоханих – ми з дружиною вирішили провести виховну годину для студентів наших груп і розповісти про історію свята, традиції святкування у різних країнах, типові подарунки і т.ін. До речі, якщо вам цікавр, наша презентація з цієї виховної години – тут.

Як на те лихо, напередодні, збираючить до коледжу, я машинально виклав з рюкзака презентер, який завжди, про всяк випадок маю при собі. Виявив я це вже коли ми почали під’єднувати звук, проектор, тощо.

Проте, не біда – подумав я, – в мене ж є смартфон! Планшет я в той день також з собою не взяв, а не телефоні ніяких програм для віддаленого керування у мене встановлено не було. Так, я вже кілька разів писав на цю тему, та й взагалі, подібних програм існує дуже й дуже багато.

Але іноді, хочеться спробувати щось новеньке. Тож я вирішив спробувати щойно знайдений Remote Control Collection.Завантажив сервер, завантажив і встановив клієнт для телефону… І тепер я з повною відповідальністю можу заявити, що кращої програми віддаленого керування показом слайдів (і не тільки – зверніть увагу на слово Collection у назві) я досі не бачив.

Програма – просто супер (до речі, сайт – також)! Ви можете керувати слайдами і бачити поточний слайд на екрані свого телефону. А можете скористатись можливістю емуляції миші, клавіатури, тачпаду… Також є можливість керування відтворенням файлів мультимедіа, голосового введення, створення колекції ярликів часто виконуваних дій.

Серверний додаток для Windows виглядає оригінально – він виконаний у формі Android-пристрою, в якому вгадується один з Nexus’ів.

Клієнтський Android-додаток теж виглядає чудово – у модному і сучасному Holo-стилі, до того ж, присутня оптимізація як для телефонів, так і для планшетів.

І ще один невеличкий момент – перемикати слайди можна натисненням клавіш гучності на телефоні! Дуже зручно!

Встановлення, під’єднання, налагодження жодних складнощів не становлять. Єдина проблема – це те, що більшість розширених функцій програми доступні лише у платній, pro-версії Android-додатку. Проте, вважаю, він цілком коштує своїх $4 і якщо ви плануєте користуватись програмою після закінчення 14-денного пробного періоду, варто таки її придбати.

Що ж, на цьому все.

Зустрінемось за тиждень. Хай вам щастить!

Нарешті у мене видалась вільна хвилинка аби почастувати вас чимось свіженьким. Початок навчального року видався дуже напруженим – підготовка до занять, робота з групою, облаштування кабінету… А плюс до цього – підготовка і налагодження середовища для розробки під Android мовою C#, в чому я вже давно обіцяв допомогти одному з моїх старих друзів.

Але сьогодні я відносно вільний, тож хочу розповісти вам про три моїх недавніх яскравих враження, що (як це не дивно) стосуються Android. Мова в нас піде про те, як відображати системні повідомлення з планшета на екрані великого ПК, про новий лончер, який я почав використовувати, а також про те, яким чином Android може стати реальною альтернативою Windows. Така собі невеличка підбірка хитрощів і порад.

З планшета – на ПК

Почну з програми, яка здійснила мою давню мрію – працюючи на великому комп’ютері бачити що відбувається на планшеті. Я маю на увазі не віддалене керування планшетом – цю забаганку задовольнити неважко, і про це я вже писав. Мова йде про системні повідомлення – про встановлення нової програми, наявність оновлень, нове повідомлення, підказки Google Now і т.ін.

Виявляється, це можливо, до того ж – без зайвих зусиль! Бажаний функціонал реалізується завдяки наявності в поточній версії мого улюбленого Chrome фічі під назвою Rich Notifications. Здогадались? Так, все що вам потрібно мати на великому ПК для початку – це сучасну версію браузера Google Chrome (починаючи з версії 28) – саме він буде відповідати за відображення повідомлень. Тільки треба буде встановити через Chrome Web Store розширення під назвою Krome.

А на Android-пристрій, повідомлення  з якого хочеться транслювати на великий ПК, слід встановити сам мобільний додаток Krome. Програма ця не є безоплатною і коштує майже доллар (трохи менше 8 грн), однак цих невеликих грошей варта і виправдовує їх на всі сто.

Далі залишилось тільки “познайомити” пристрої – налаштувати синхронізацію. Як це зробити (а це дійсно дуже і дуже просто) ви можете почитати на сайті виробника Krome, або ось в цій статті (саме з неї я й дізнався про це диво). Спробуйте, вам неодмінно сподобається!

Швидкий запуск програм

Досить часто під час роботи з планшетом виникає потреба запустити якусь іншу програму – наприклад, читаючи новини, хочеться щось занотувати, а потім повернутись до читання. Звичайно, можна повернутись до робочого столу, відкрити список встановлених програм і запустити потрібну, а потім повернутись до попередньої. Проте… занадто багато дій. Хотілося б мати змогу запускати програми в одну дію.

Раніше я використовував задля цього 1 Tap Quick Bar, який дозволяв додати панель запуску улюблених програм до панелі системних повідомлень (бачите, як в тему – ми щойно про них говорили). Для того, щоб мати змогу запустити взагалі будь-що – Swapps! – бокову панель-список програм, яку в будь-який момент і з будь-якої програми можна викликати жестом “справа-наліво” біля правого верхнього кута екрану.

А нещодавно я замінив ці дві програми на App Clip, який поєднує в собі можливості обох цих програм. Штука дійсно дуже непогана, яка дозволяє відчути і себе і свій пристрій дійсно багатозадачними. До того ж – безкоштовна!

Багатовіконний режим!

Ну а на продовження теми багатозадачності, хочеться розповісти про чудову фічу, яка робить Android конкурентом “великих” настільних операційних систем, зокрема Windows.

Я вже говорив, що не так давно (хоча, вже й давненько – наприкінці липня) замінив свій ASUS Transformer новим, значно потужнішим пристроєм – MyTab U30GT2 – на базі процесора Rockchip RK3188. Буквально тиждень тому я прочитав, що виробник процесора мого нового планшету реалізував справжній багатовіконний інтерфейс на базі Android 4.2.2! Wow! Треба терміново “перепрошитись” на нову версію прошивки з підтримкою цієї фічі!

А ось так це виглядає “вживу”:

Вражає, чи не так? Дійсно, вже майже як у дорослих ОС!

Що ж, на цьому все. Сподіваюсь, це повідомлення стало у нагоді любителям Android.

До зустрічі за тиждень!