В Україні все ще триває війна, тож у мене немає настрою щось писати, хоч планів перед війною було дуже багато. Я колись розповім про те, як з початком війни ми з дружиною застрягли в Єгипті і як добирались додому. Після відпочинку я планував взятись до роботи й написати кілька повідомлень, які давно планував – зробити огляд нового годинника, розповісти про нові пристрої, порівняти сервіси та застосунки для геймифікації повсякденного життя, розповісти про нові чудові можливості з використання VR у фітнесі й не тільки…

Але шок був настільки сильним, що спочатку мені не хотілось взагалі нічого. Тренування я відновив лише через півтора місяця після початку війни, тоді ж знову почав читати книжки. І сьогодні я хочу поділитись з вами трьома досить похмурими творами (які часи – такі й книжки), які я днями прочитав. Всі вони є досить “свіжими”, тож можливо, ви ще не встигли з ними познайомитись, всі вони належать до жанру антиутопій (ну майже), всі є похмурими й важкими. Тож зустрічайте:

1. Андреас Эшбах “Управление”
   Це скоріше альтернативна історія, ніж антиутопія. Автор зачепив дуже актуальне питання – вплив комп’ютерних технологій та ШІ на життя пересічних людей. Яким чином розгорталися б події другої світової війни, якби вже в 30-х роках існували комп’ютери, Інтернет, мобільний зв’язок, а згодом – і штучний інтелект?
   Книгу варто читати ще й для того, щоб порівняти риторику фюрера з висловленнями політиків ерефії – схожість вражає і лякає – наші “брати”, мабуть, просто діють за методичками того часу…
2. Агустина Бастеррика “Особое мясо”
   Ця книга може комусь здатись огидною, стиль розповіді досить своєрідний (трохи нагадує Кормака Макарті), але сюжет оригінальний – узаконення канібалізму після епідемії вірусу, який зробив тваринне м’ясо небезпечним для людей. Особливо вражає поведінка головного героя наприкінці розповіді…
3. Лора Кейли “Кто я?”
   Що якщо свободи вибору не існує? Якщо для кожного з нас є написаний кимось сценарій, за яким ми маємо жити? Неоригінальний, але чудово розкритий та актуальний сюжет, цікаве сплетіння реального та віртуального – дуже раджу прочитати.

Що ж, у мене на сьогодні все. Сподіваюсь, найближчим часом я зможу знайти в собі сили знову щось сюди написати. Бережіть себе та своїх близьких, друзі! Не нехтуйте сигналами повітряної тривоги!

На жаль, зараз я взагалі не в настрої щось сюди писати. Ледве вихворівшись, ми з дружиною спонтанно вирушили за кордон святкувати її ювілей, залишивши дочку вдома, “на хазяйстві”. Саме там нас і застала війна.

Як ми добирались додому – це окрема історія. До речі, я потихеньку пишу про це книжку. Пишу російською аби її прочитали якомога більше людей й не лише з України. Це не перший мій літературний експеримент – як ви напевно знаєте, я є автором двох підручників, за якими навчаються студенти кількох країн. А ще я неодноразово входив до шортлистів та отримував нагороди на різних конкурсах фантастичних оповідань, тож певний досвід в написанні художньої прози у мене теж є. Робоча назва книги – “В очікуванні весни”. Вона вже готова десь на 20-25%, і ви будете першими хто дізнається про її вихід в світ.

А сьогодні я хотів би нагадати Вам про ті сервіси та інструменти, які допоможуть вам убезпечити своє життя та трохи прорекламую сайт, де ви можете допомогти біженцям.

Що ж, давайте почнемо. Перше, що я хотів би вам нагадати – не слід нехтувати повідомленнями про повітряну тривогу! Навіть якщо ви знаходитесь у відносно безпечному регіоні країни. Абсолютно безпечних місць в Україні зараз немає, тож краще перестрахуватись та посидіти в укритті.

І в цьому плані я не радив би вам орієнтуватись на повідомлення у Вайбері чи Телеграмі – так, є купа каналів (наприклад, канали міських голів чи голів ОВА), де публікуються повідомлення про тривогу та її відбій. Керівники установ та підприємств також часто повідомляють про це своїх співробітників у спільному чаті. Але проблема в тому, що пишуть вони це вже по факту – коли надворі вже ревуть сирени. З власного досвіду можу сказати, що спочатку спрацьовують системні повідомлення Android або Chrome OS, потім (за кілька секунд) – відповідний додаток, а вже потім – іноді через кілька хвилин після цього – починають ревти сирени на вулиці. Тож використання застосунку дає вам кілька хвилин фори, які можуть виявитись вирішальними – ви маєте додатковий час аби вдягтись та дістатись сховища. Тож друга порада – користуйтесь застосунками! Вони доступні і для Android, і для iOS, є безкоштовними, їх легко знайти в Google Play (вони там навіть рекламуються на головній сторінці – Повітряна тривога, єТривога, AirAlert) чи App Store.

Порада третя – користуйтесь картами повітряної тривоги.  Наразі їх існує три штуки:

• Мапа сирен від Вадима Кліменко
• Карта повітряних тривог від проекту UkrZen
• Повітряна тривога від українського офісу ArgoPrep

До речі, остання мені подобається набагато більше решти – там є і карта, і історія тривог, і детальна інформація та статистика за областями. Плюс, адаптивність на висоті -  якщо долати її на головний екран на телефоні – виглядає як нативний застосунок, користуватись дуже зручно. Тож дуже рекомендую!

Я теж трохи погрався – створив в Google Colaboratory простий приклад карти повітряних тривог для моїх студентів. Спочатку я використав War API від UkrZen, а потім – від ArgoPrep. Якщо цікаво – подивіться. Хотів також показати їм як отримати інформацію з офіційного Телеграм-каналу (до речі, дуже рекомендую!), який інформує про тривоги в усіх регіонах України, але якось потім не склалось – коледж, тренінги і все таке…

Що ж, мені залишилось лише прорекламувати дуже простий сайт, який я робив, допомагаючи нашим друзям з кафе “Імбир” в реалізації їх благодійної програми. Незважаючи на те, що призначений він в першу чергу для Канади, ви теж можете взяти участь – придбати обід для біженців з місць бойових дій. Зробити це можна за цим посиланням – Imbir.store.

Ну а на цьому у мене на сьогодні все. Бережіть себе та своїх близьких, не нехтуйте сигналами повітряної тривоги, ходіть до підвалів чи ховайтесь у передпокоях між двома несучими стінами! Тримаємось і віримо в ЗСУ!

Буквально сьогодні вранці я повернувся з Вінниці, де проводив семінар про новинки платформи Microsoft.NET. Цей захід було присвячено появі у цьому чудову місті офісу компанії “Міратех”. З огляду на тривожну ситуацію в країні, компанія вирішила не влаштовувати феєричних шоу, а обмежитись невеличким і корисним для розробників заходом. До речі, мою презентацію ви можете переглянути на SlideShare:

Хочу сказати, що у Вінниці мені дуже сподобалось, я жалкую, що в мене не було часу аби погуляти цим чудовим, таким же невеличуим, тихим і спокійним містом, що дуже схоже на мою рідну Полтаву. Я спілкувався і з слухачами мого семінару, й просто з перехожими і мене вкотре приємно вразили патріотизм і толерантність західних українців. Я знову згадав які дурниці про вигадану дискримінацію російськомовних українців розповсюджують ЗМІ нашої “братньої держави”. Іноді я заходжу на деякі російські сайти і мене просто жахає якою ненавистю (до того ж, абсолютно ірраціональною) до нас, українців, і взагалі, до всього українського, пронизані як статті, так і коментарі. Так, “там” теж є люди, не “россияне”, а спражні “русские”, які намагаються втамувати українофобію і відкрито висловлюють свою позицію. Я захоплююсь їх мужністю і принциповістю. Проте їх небагато і їм також непереливки.

Ті з вас, хто читає мене давно, знають, що я людина аполітична, і навіть у найтяжчі часи намагаюсь не бути заангажованим, не висловлювати своїх політичних поглядів і писати лише про те технології. Проте, саме зараз, перед лицем загрози, ми стали єдиним народом, стали нацією, у нас прокинувся патріотизм. Ми дійсно стали УКРАЇНЦЯМИ.

Зараз наша Батьківщина знаходиться у надзвичайно тяжкому становищі. По суті, під загрозою саме її існування. Ми вже втратили Крим. У східій частині України тривають провокації, її ми теж можемо втратити. На нас напали підступно, в той момент, коли ситуація лише почала стабілізовуватись і ми були слабкі. Нашу країну обкрадали, її обороноздатність методично знищували впродовж років.

Так, українські військові у Криму проявили себе як герої – протистояти озброєним нападникам не маючи змоги оборонятись – це дійсно дуже й дуже важко морально. Низький вам уклін!

Проте, зараз ворожі війська концентруються на східних кордонах, а наша армія практично небоєздатна і за кілька тижній ми не зможемо зробити її такою. Проте, треба хоч спробувати!

Тож, я закликаю вас не залишатись байдужими і допомогти нашим хлопцям чим можете. Найпростіший спосіб – просто відправити СМС за коротким номером 565. Або навіть зробити грошову пожертву за реквізитами, вказаними на офіційному сайті Міністерства оборони.

А ось і офіційне промо-відео кампанії:

P.S. Мені гірко це говорити, проте я не вірю, що якщо не дай Бог дійде до війни, ми зможемо втриматись. Захід, який свого часу гарантував нам безпеку в обмін на відмову від ядерної зброї, теж не поспішає нам допомгти. Тож ми залишились одні. Але ми повинні спробувати. Слава Україні!