Дивно, але поступово тематика моїх повідомлень все більше зміщується в сторону приватності, криптовалют тощо. Тож сьогодні я хотів би продовжити цю традицію й розповісти про одну з перспективних криптовалют – український карбованець, або просто карбо – валюту, яка при правильному підході має всі шанси стати національною. Надто ж тепер, коли в неї з’явився мобільний гаманець.

Увага!

Як я вже говорив раніше, я вирішив трохи поекспериментувати з браузерним майнінгом, додаючи посилання на майнер на початку тексту кожного нового повідомлення.Я не хочу робити так, як Pirate Bay та інші сайти – все прозоро і залежить лише від вас, друзі – якщо вас зацікавила тема статті, будьте ласкаві, натиснути на це посилання (альтернативний варіант – натиснути сюди ), яке відкриє в новій вкладинці сторінку (вихідні коди – на Codepen, все чесно), в яку я додав інтерфейс веб-майнера однієї з небагатьох криптовалют, які ще є сенс добувати на процесорі, а також зробив лічильник вашого внеску (лише перше посилання) з можливістю подивитись, якій сумі в гривні це відповідає.

Вам це не буде коштувати нічогісінько – ви просто запустите процес і залишивши вкладинку відкритою, повернетесь до читання статті (а можете й поспостерігати за процесом – це досить медитативне видовище). Ці нехитрі дії, можливо додадуть ту саму копійчинку, якої мені не вистачало аби ще раз випити кави, а я буду вам вельми за це вдячний.

Перш за все хочу сказати, що про карбованець я дізнався досить давно – ще коли він коштував зовсім мало, навіть придбав трохи про всяк випадок:-) Сама ідея національної криптовалюти – захищеної, анонімної, “своєї” – мені дуже сподобалась. Багато хто з вас скаже – те це ж клон Monero! – і буде правий та неправий одночасно. Так, карбо використовує той же алгоритм і так само, як і монеро, входить до переліку криптовалют, відслідковувати які важко навіть для АНБ:-), однак в плані програмного забезпечення та сервісів – це абсолютно самобутній та незалежний платіжний засіб, і зараз я спробую розповісти про це детальніше.

Що ж таке Карбованець?

Карбованець – це це децентралізована однорангова обмінна мережа, без централізованого управління, без емітента, яка забезпечує конфіденційність і анонімність операцій без регуляторів і посередників. З іншого боку, карбованець – це криптовалюта – народна обмінна одиниця – неофіційна та незалежна. У відповідності до українського законодавства, криптовалюти не є ані платіжним засобом, ані валютною цінністю, та й взагалі, їх статус є невизначеним. Однак, в Верховній раді зареєстровані аж два законопроекти (”Про стимулювання ринку криптовалют” та “Про обіг криптовалюти“), які мають надатикриптоактивам офіційного статусу.

Все програмне забезпечення проекту є відкритим – з вихідними кодами, вільно доступними на Github. Найближчий родич карбованця – Monero, тож майнити (карбувати) його можна і з допомогою відповідного ПЗ для Monero (я використовую YAM та xmrig – все чудово працює).

До речі, ще раз нагадаю відмінність криптовалют від т.зв. фіатних грошей. Паперових (фіатних) грошей можна надрукувати скільки завгодно (по суті, “папірці” не тільки нічим не забезпечені, та ще й можуть знецінюватись внаслідок збільшення їх кількості), кількість же “криптокопійчин” обмежена відповідним алгоритмом. Вартість криптовалюти визначається лише попитом на неї, або її корисністю для повсякденних розрахунків. Саме тому важливою є наявність програмного забезпечення та сервісів, магазинів та компаній, які приймають оплату в криптовалюті тощо.

Де взяти карбованці?

Найпростіший спосіб – купити:-) Свого часу я придбав трохи карбованцій через першу Українську біржу криптовалют – btc-trade.com.ua. З власного досвіду можу сказати, що ресурс є надійним та абсолютно безпечним – навіть коли восени минулого року біржа просто “лежала” під навантаженням, її робота припинялась на кілька днів, все закінчилось добре й всі кошти на рахунках нікуди не зникли:-), тож довіряти цим хлопцям можна.

Ще один сервіс, який я не так давно випробував – це Karbo24.net – прямий обмін гривень на карбованці та навпаки (кредитки VISA, MasterCard). Теж працює – швидко, безпечно, безпроблемно. Звісно ж, є й інші біржі. Обіцяли також можливість здійснювати операції з карбованцями через криптомати.

Ну і наостанок – ви можете накарбувати (намайнити) собі грошей. Найпростіший спосіб – прямо з декстопного гаманця – там є можливість карбувати через пул. Також можна карбувати соло (я пробував це на віртуальній машині у хмарі Azure – якось не вразило результатами:-(). Тож я порадив би спеціалізоване ПЗ (майнери) для майнінгу у пулі (я вже згадував YAM та xmrig). Детальніше про майнінг карбованця – тут і тут. А ще є веб-майнер (хоч його результативність буде просто мізерною). Існує також кран карбованців, однак, я б на нього надто не розраховував:-)

Де зберігати карбованці?

З офіційного сайту ви можете завантажили гаманці для всіх десктопних платформ (плюс, консольні утиліти – є навіть для Raspberry Pi!). Нещодавно також з’вився мобільний гаманець для Андроїд, який непогано виглядає, має підтримку NFC, і чудово працює:-) Нарешті! До речі, мобільний гаманець карбо мені подобається навіть більше за Monerujo – гаманець старшого родича – Monero. Єдине, чого хотілося б – це можливості обміняти фіатні кошти на карбовані й навпаки прямо в гаманці, як це реалізовано, наприклад, в bitxfly.

В перспективі  – веб-гаманеці, які ще в розробці. Також ви можете створити паперовий гаманець для довгострокового зберігання ваших коштів.

Що робити з карбованцями?

А що завгодно!

Наприклад, ви можете поповнити ними рахунок мобільного телефону – це був, мабуть, найперший сервіс в екосистемі карбо, яким ви можете користуватись й досі (хоч іноді він і недоступний). Також за карбо ви можете щось придбати або купити через дошку об’яв karbo.store.

На офіційному сайті валюти є цілий розділ з посиланнями на сервіси, які приймають карбованці. Та й взагалі, екосистема вже досить розвинута – є платіжний шлюз, тож Ви теж можете почати приймати оплату в карбо. Є телеграм-канал, навіть не один. Є сайт з медіаконтентом…

І численість сервісів “зі світу карбо” буде зростати – монетка ж бо дійсно стає народним платіжним засобом!

Що ж, на цьому у мене на сьогодні все, треба йти відпочивати після тренінгу:-)
До зустрічі за тиждень, друзі! Бережіть себе!

Нарешті я розквитався з тренінгами з Azure та DevOps, ми з сім’єю з’їздили відпочити і повернулись додому. Цього року ми в останню мить вирішили не їхати за кордон, а відпочити десь поруч і зекономити трохи коштів на новий ремонт в оселі

Відпочивали ми на базі відпочинку “Едем”, що знаходиться у смт Велика Багачка Полтавської області у невеличкому дерев’яному будиночку з усіма зручностями на самому березі річки Псьол.  Хоч як я полюбляю all-inclusive, однак зелений туризм мені на диво сподобався – гарні умови, чудовий пляж (не гірший, аніж у Болгарії), мангал біля будиночка, інтернет, спортмайданчик… До того ж, ми поїхали туди машиною, тож бази ми дістались з комфортом, улюбленою музикою та кондиціонером, а там двічі виїздили у селище повечеряти.

Трохи пізніше я детально опишу свої враження від відпочинку, а поки що хочу сказати, що нам дуже сподобалось,і щиро подякувати нашим гостинним господарям. Можливо, ми навіть повернемось в “Едем” наступного літа!

Цим позачерговим повідомленням я хотів би попросити вас допомогти зберегти технікуми та коледжі у системі вищої освіти України. Думаю, для вас не секрет, що на даний момент їх подальший статус невідомий, у перспективі можуть залишити лише університети, що на мою думку дуже погана ідея, і я можу пояснити чому.

Напевно, багато хто з вас знає що я працюю в Полтавському політехнічному коледжі Національного технічного університету “Харківський політехнічний університет” (скорочено ППК) з 1996 року. Це було моє перше місце роботи після завершення інституту, так, потім я паралельно працював у Полтавському державному (нині національному) педагогічному університеті ім. В.Г. Короленка, виїздив до Нижнього Новгороду працювати в Intel, потім – до Києва – працювати у Центрі Знань компанії Інком, але завжди повертався до ППК, оскільки мені тут просто комфортно. Моя дружина теж тут працює, тож я є особа зацікавлена

Однак, моє прохання пояснюється не лише особистою зацікавленістю. Вже продовж багатьох років ціла низка університетів Полтави, Харкова та інших міст з радістю беруть наших випускників для продовження навчання – на другий, а інколи  й на третій курс. Причина проста – наші діти вже звикли до лекційно-практичної системи вищої школи, і у порівнянні з випускниками шкіл є значно дисциплінованішими та підготовленими до подальшого навчання. Я міг би ще довго говорити на цю тему, розповідати про славну історію та традиції нашого навчального закладу, проте не буду. Скажу лише, що на мою думку, забирати з системи вищої освіти заклади І-ІІ рівня аккредитації, забирати рівень молодшого спеціаліста – неправильно.

Якщо ви зі мною згодні, або хоча б частково поділяєте мою думку, величезне прохання підтримати дві електронні петиції до Президента України:

Після проведення чергового напруженого тренінгу для розробників я знову з вами, і поспішаю нагадати вам про чудову ініціативу для дітей (і не тільки) – “Годину коду” – всесвітній захід, який впродовж кількох років залучає десятки мільонів учнів з більше 180 країн світу.

Захід являє собою проходження кількох курсів – наборів простих завдань, які призначено для дітей від шести до ста шести років, і з допомогою яких діти просто і легко, в ігровій формі засвоюють основи алгоритмізації та програмування. Організатором подібного заходу може стати кожен вчитель (в нашій країні це краще зробити з 7 до 13 грудня), ба навіть кожен з батьків може провести годину коду зі своєю дитиною. Ми з донькою вже таким чином погрались, а як щодо вас?

В Україні Година коду проводитиметься з 7 до 13 грудня 2015 року за ініціативи Microsoft Україна та Фонду BrainBasket у рамках Тижня комп’ютерних наук. Про те, як взяти участь у конкурсі, якщо ви вчитель, бібліотекар або просто громадський активіст, можна прочитати тут.

Нас же цікавлять саме завдання, тож йдемо прямо на code.org. Можна обрати українську мову, а можна й залишити англійську, якщо вам або вашій дитині так звичніше (ми з донькою вчинили саме так). Тиснемо кнопку “Початок” і бачимо кілька курсів (комплектів вправ на вибір):

Далі слід обрати курс за смаком і почати виконувати завдання. Вибір досить непоганий – Майнкрафт, Зоряні війни, Крижане серце, Злі птахи, тощо… Нам з дочкою найбільше сподобались Майнкрафт та Крижане серце. У першому випадку ви просто кодуєте поведінку одного з персонажів гри. У другому – допомагаєте героям цього чудово мультика малювати сніжинки на кризі. Для програмування використовується мова Blockly, яка не має бути для вас новиною якщо ви колись грались з MIT App Inventor або Scratch (а я впевнений, що грались).

Можливо, для завдання видадуться вам занадто простими, але дитина, скоріш за все, буде у захваті. Мені це нагадало процесс кодування поведінки іграшки, яка у мене була в дитинстві – “Лунохід” з програмним керуванням – одна з перших вітчизняних іграшок такого роду. Мені вона тоді здавалась дивом радянської електроніки, а кілька років тому я дізнався, що за сім років до її появи в продажу в СРСР (у 1986), цю іграшку (під назвою Big Trak) можна було купити за кордоном – “наші”, як завжди, нахабно “злизали”…

Але повернемось до Години коду. Якщо дитина вже має досвід програмування в Scratch або Kodu (як наприклад, моя дочка), можливо, вам слід обрати рівень складніший за Майнкрафт або Зоряні війни (які мені не сподобались взагалі).

На кожному кроці можна переглянути написаний вами код. Звісно, щось складніше за пару вкладених арифметичних циклів (for) з викликами якихось функцій всередині, ви тут навряд чи побачите, однак, це все одно круто!

Виконавши всі завдання курсу можна отримати сертифікат ось такого виду:

Думаю, не зайвим буде показати такий папірець у школі!

Тож не вагайтесь – вмикайте комп’ютер, хапайте дитину, і вперед – закодуймо світ навколо!

Що ж на цьому на сьогодні все!
До зустрічі за тиждень, друзі! Бережіть себе!

Це позачергове повідомлення присвячено нагороді Liebster Blog Award, яку отримав блог ProductivityBlog.com.ua.  Що ж це за нагорода?

Liebster Blog Award – це віртуальна нагорода, яку блогери вручають блогерам. Процедура проста – кожен, хто отримав нагороду, має відповісти на 11 питань попереднього лауреата, скласти список з 11 своїх улюблених блогів (яким він передає цю відзнаку), і вигадати 11 запитань для своїх наступників. Така собі блогерська естафета.

Нагороду мені передав Олександр Киричук, автор блогу nowaday.info. Щиро дякую, друже! Тож сьогодні я з радістю передаю цю приємну естафетну паличку.

Моє інтерв’ю

Почну з відповідей на запитання Олександра.

1. Що спонукало вас на створення власного блогу?

Перш за все, хочу сказати, що ProductivityBlog.com.ua – не перший мій блог. Потребу ділитись з іншими своїми думками та враженнями я відчував давно, тож експериментував і з “Живим журналом”, і з Blogger, і з Windows Live Spaces (доки цей блогхостинг не зачинили). Коли я працював над другою своєю книжкою (2011, Mindmapping для студентів та професіоналів), уривки з щойно написаних глав книги я публікував в Tumblr. Зараз – активно “цвірінькаю” в Twitter, збираю корисні матеріали в ScoopIt! тощо.

В кожному з моїх блогів значну частину повідомлень складали статті про цікаві програми, онлайнові сервіси або пристрої, тож коли представники компанії “Microsoft Україна” запропонували мені створити блог з питань персональної продуктивності, я, звісно ж, погодився. Результат вам відомий – зараз ProductivityBlog – це мій основний блог. Також слід відмітити, що з часом його концепція дещо змінилась – окрім продуктів та технологій Microsoft я почав описувати також конкуруючі продукти, писати про фітнес, цікаві пристрої, іноді – про тренінги та інші особисті речі.

2. Чи витрачаєте ви кошти на розвиток та просування блогу?

Я знаю, що блог треба було б просувати, але не роблю цього.  Принаймні, не витрачаю на це кошти. Все, що я робив в цьому напрямку – це реєстрація в кількох онлайнових каталогах та пошукових системах, згадування в соціальних медіа, розміщення посилання на кількох авторитетних ресурсах, згадування адреси блогу на моїх візитних картках тощо.

На мій погляд, головне – писати регулярно і цікаво, аби прочитавши одне повідомлення, людям хотілось повернутись сюди ще раз.

3. Чи монетизуєте (плануєте монетизувати) ваш блог? Якщо так, то яким чином?

Я робив несміливі спроби монетизації. Дві з найпомітніших – це розміщення реклами від Google та форма збору пожертв “на каву”. Однак, жодна з них не принесла мені жодних, хоча б трохи помітних, результатів.

Проте, я вважаю це провалом, оскільки блог зараз грає для мене, як для тренера-фрілансера, роль такої собі розширеної візитної картки, певним чином допомагає приваблювати нових клієнтів.

4. Де ви берете ідеї для статей?

Я завжди все записую – назви та адреси домашніх сторінок програм або сервісів, які мені допомогли у певній ситуації, назви книжок або фільмів, які мене вразили, свої враження від поїздок, використання нових пристроїв, спортивного приладдя тощо.

Тому зазвичай я пишу з власного досвіду, а тему кожного разу обираю, просто відкривши записника (Evernote або Google Keep, якісь короткі нагадування я часто зберігаю в Google Tasks). Іноді тему підказують оточуючі – студенти, знайомі або клієнти.

5. Що вам найбільше подобається в блогерстві (написання статей, робота над дизайном блогу, відповіді на коментарі…)?

В блогерстві, як я вже говорив, найбільше мені подобається ділитись з людьми цікавими і корисними для них відомостями. Тобто, найулюбленіше – це навіть не саме написання статей, а можливість їх публікації. Також дуже приємно, коли люди пишуть в коментарях, що мої думки були для них користними.

6. Скільки часу ви ведете свій блог, якими досягненнями за цей період ви можете похвалитись?

ProductivityBlog.com.ua існує з 2009 року, але раніше, як я вже говорив були “Живий журнал” та інші, “непрофесійні” блоги. Те, що цей блог взагалі було створено, що “Microsoft Україна” звернулись до мене з цього приводу – це вже досягнення. А новоотримана нагорода – це ще одне визнання моєї праці, чергове підтвердження того, що я не гаю час марно. А взагалі, найбільше досягнення для кожного блогера і найбільша винагорода – це його читачі.

7. Ви маєте основне місце роботи? Як це впливає на ведення блогу?

Так моє основне місце роботи – Полтавський політехнічний коледж Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут”. Я працюю там з 1996 року і мені там комфортно. Також, як тренер-фрілансер, я багато подорожую Україною та країнами ближнього зарубіжжя, пропонуючи офіційні тренінги від Microsoft і ряд авторських тренінгів з різних продуктів, технологій та методологій.

Тож на ведення блогу часу залишається дуже небагато, однак я взяв собі за правило виділяти на це певний не рідше ніж раз на два тижні. До речі, у суміщенні різних місць роботи є й плюси – іноді теми нових статей мені підказують студенти коледжу, бізнес-партнери або слухачі моїх тренінгів.

8. Напишіть декілька слів про себе: звідки ви, скільки вам років, чим захоплюєтесь (окрім блогерства;)?

Родом я з Полтави, люблю своє місто і, хоч багато подорожую, завжди повертаюсь сюди. Тут мені комфортно (це вже я повторююсь). Мені 40 років, я маю дружину і доньку і вони – моє найбільше захоплення.

Якщо ж говорити про другорядні захоплення, то це гаджети (я дуже люблю різні електронні штучки, дружина іноді навіть називає мене кіборгом), фітнес (ним я займаюсь давно і фанатично – тренуюсь двічі на добу), книжки (читаю я дуже багато і за будь-якої нагоди, навіть під час їжі переді мною зазвичай стоїть планшет з відкритою книгою), фільми (дуже люблю “розумні” фільми жахів, триллери, фантастику, комікси і супергероїв). Іноді на мене “находять” й інші тимчасові захоплення (зброєю, наприклад), але перелічені вище – постійні.

9. Ви маєте ще якісь сайти, які розвиваєте паралельно? Якщо ні, то чи плануєте їх створювати?

Окремих власних проектів я не маю. Хоч, можливо ними можна вважати мій мікроблог на Twitter і мою підбірку ресурсів з фітнесу на ScoopIt!, яку я постійно поповнюю. Також я підтримую сайт коледжу. Ось, в принципі, і все, поки що інших планів у мене немає…

10. Як ви ставитесь до відео-блогерів?

Цілком позитивно – свого часу я навіть думав створити постійну рубрику коротких відеоуроків на сторінках цього блога. Хлопці з “Microsoft Україна” навіть організували мені професійний запис двох таких уроків, проте, чомусь ця справа таки “не пішла” і такий розділ на ProductivityBlog.com.ua так і не з’явився. Та й все ж таки, мені ближче саме традиційний текстовий формат блогу.

Хоч нещодавно я все ж підготував один “повнорозмірний” тренінг у форматі відеоуроків…

11. Ваші побажання тим людям, які хочуть створити свій блог.

Головне побажання – це вірити в себе, не боятись поділитись своїм внутрішнім світом з іншими людьми. Я знаю чимало здібних, розумних людей, яким є що запропонувати іншим, однак, вони чогось соромляться, ніяковіють, думають, що не зможуть грамотно висловити свої думки, зацікавити інщих… Тож головне – не думайте про погане, не бійтеся почати, а далі все буде…

Хто наступний?

Ну а зараз – найголовніше – мій список улюблених блогів, яким я хочу передати відзнаку Liebster Blog Award. Хочу відмітити, що мені було важко визначитись, оскільки я читаю багато блогів, тож я відкрив Feedly і обрав серед своїх підписок ті ресурси, на яких я залишив найменше непрочитаних статей. Тож ось вони, список найкращих:

1. lifehacker.com, Gina Trapani та інші
2. lifehacker.ru, Слава Баранский и другие
3. keddr.com, колективне творіння
4. proubuntu.org.ua, така ж картина
5. labnol.org, Amit Agarwal
6. roughstrength.com, Алексей Зинченко
7. strengthandconditioningtraining.blogspot.com, Александр Медведев
8. onegadget.ru, Лайдж Ки и другие
9. www.guidingtech.com, Abhijeet Mukherjee
10. inspired.com.ua, колективне творіння
11. be-sparkle.com, колективне творіння

Мої запитання

А ось ті запитання, відповіді на які мені було б цікаво почути:

1. Чим обумовлено вибір саме такої тематики вашого блога?
2. Що є основним джерелом вашого натхнення?
3. Чи знайоме вам відчуття поступового “розмиття” напрямленості блогу?
4. Чи становлять, на вашу думку, мікроблоги загрозу для традиційних блогів?
5. Як багато часу ви витрачаєте на роботу над блогом?
6. Чи маєте ви якісь офлайнові авторські проекти?
7. Чи думали ви над можливістю з часом перетворити свій блог на книгу?
8. Яким ви бачите майбутнє вашого блогу і блогосфери взагалі?
9. Розкажіть трохи про себе, про свої захоплення та інтереси
10. З ким з героїв класичних коміксів ви себе асоціюєте?
11. Чи можете ви, як досвічений блогер, поділитись якимось професійними секретами?

На цьому на сьогодні все. Ще раз хочу подякувати Олександру, і чекаю на відповіді від авторів улюблених блогів.

До зустрічі на сторінках блогу, друзі!

Ми вже багато років використовуємо Linux, LibreOffice, NertBeans, iTalc та інше “альтернативне” ПЗ в навчальному процесі – як під час занять, так і на курсах здобуття робочої професії “Оператор комп’ютерного набору”. Тож сам факт зацікавленості адміністрації в цьому питанні не може на радувати, однак, тут є серйозні проблеми – як юридичного, так і психологічного плану.

Закон на нашому боці? На жаль, ні…

Почну з проблем юридичного плану. Ви думаєте, що достатньо завантажити Ubuntu, встановити її на всі машини у ВНЗі, налагодити все, встановити потрібне ПЗ і все – ви чисті перед законом?

Насправді, у випадку перевірки, той факт, що ви використовуєте вільне ПЗ, яке цілком легально завантажили з сайту виробника дистрибутиву, не робить вас в очах закону чесною людиною. Вам потрібні:

• ліцензійна угода (договір чи інший документ, що підтверджує право володіння),
• матеріальний носій (наприклад, DVD) з контрольною маркою на ньому,
• чек або інший документ, що засвідчує придбання ПЗ,
• наліпка на системному блоці ПК, яка підтвержує встановлення саме цього ПЗ.

Виходить, ви все ж порушник.

Що ж робити? Досить часто знавці пропонують варіант типу “перекласти текст ліцензії GPL, завірити його нотаріально, записати  завантажений дистрибутив на DVD і провести через бухгалтерію вартість усіх цих розваг”. Однак, ліцензія GPL має силу лише мовою оригіналу, сам факт перекладу є її порушенням! До того ж, текст GPL не містить жодної інформації щодо терміну її дії і т.ін., яка з точки зору нашого законодавства, має там бути! Тож, це – не варіант.

Інше можливе вирішення проблеми – створити форк улюбленого дистрибутиву (звісно щось змінивши – хоча б шпалери Робочого столу), якось обізвати його, оголосити ВНЗ організацією, яка розробляє і підтримує цей новий дистрибутив, написати і завірити печаткою ВНЗ ліцензію (по суті, переклад GPL), записати кілька дисків з дистрибутивом, зробити для них обкладинку…

Другий варіант виглядає реальнішим, однак його легальність теж викликає деякі сумніви, а реалізація – певних зусиль.

Реальний вихід з цієї ситуації – прибання пакету документів для легалізації Linux. В нашій країні діють кілька компаній, які пропонують послуги такого роду (напевне, діють за схемою, подібною описаній вище). Першою на думку спадає UALinux – відомий популяризатор вільного ПЗ і видавець електронних журналів про Linux, які є досить популярними серед наших студентів.

Однак, ці послуги коштують недешево – 150 грн за комп’ютер. Звісно, це на порядок дешевше ніж придбання ліцензій на пропрієтарне ПЗ, особливо, враховуючи що на відміну від Windows, встановлюючи Linux ви отримуєте не “голу систему”, а повноцінне робоче місце, укомплектоване усім необхідним на перший час ПЗ. Проте, для навчального закладу навіть такі витрати можуть бути непосильними.

Інші компанії, які пропонують легалізувати ваше “вільне” ПЗ, оцінюють свої послуги ще дорожче.

Як бачите, ситуація виглядає досить кепською…

Люди – слабка ланка будь-якої системи

І це дійно так! Подумайте про бухалтерію та адміністративний персонал, яким буде дуже важко працювати якщо хоча б одна іконка чи напис на кнопці зміняться на щось інше, хай навіть нова іконка буде відрізнятись лише кольором, а напис – кількома літерами .  Багато звичних програм будуть замінені вільними аналогами, і хоч деякі з них будуть кращими і функціональнішими за оригінал, люди будуть постійно жалітись, що щось не працює.

Причина проста – мало хто захоче витратити один вечір аби детально познайомитись з новим робочим місцем. Навіть спеціально організоване навчання нічого не змінить (повірте мені, я маю досвід). На заняття багато хто не прийде, а хто прийде – скористається нагодою аби доробити якісь свої справи або просто пропустить усе мимо вух.

З викладачами теж буде не все так просто – багато кому доведеться переробити інструкції до лабораторних і практичних робіт, що теж далеко не всім сподобається.

“Є Linux” – не означає “немає Windows”

Не слід забувати також про те, що деякі програми не зможуть працювати у Wine і для їх запуску доведеться створювати віртуальні машини з Windows. Та й деякі з тих, що зможуть, доведеться прискіпливо налагоджувати аби довести до придатного до використання стану.

Та й взагалі, Windows та ПЗ для цієї ОС повність виключати з навчального плану не слід – студенти повинні бачити альтернативу. Тож певна кількість ліцензій на “тепер вже альтернативне” ПЗ все ж знадобиться.

Ось такі проблеми підстерігають вільне ПЗ на його шляху до навчальних закладів. І поки що я не бачу можливості їх вирішення без фінансових витрат. Якщо у вас є якісь ідеї, будь ласка, поділіться ними зі мною, я буду за це дуже вдячний.

На цьому все. Мабуть не треба було мені зачіпати цю сумну тему. Особливо – на фоні подій у нашій країні, яку наші “брати” намагаються розірвати на частини і навіть розумні люди піддаються незграбній пропаганді…

До зустрічі за тиждень!

Не сумуйте і не втрачайте надії. На зміну темній ночі завжди приходить світлий день. Нехай же він прийде якнайскоріше!

Буквально сьогодні вранці я повернувся з Вінниці, де проводив семінар про новинки платформи Microsoft.NET. Цей захід було присвячено появі у цьому чудову місті офісу компанії “Міратех”. З огляду на тривожну ситуацію в країні, компанія вирішила не влаштовувати феєричних шоу, а обмежитись невеличким і корисним для розробників заходом. До речі, мою презентацію ви можете переглянути на SlideShare:

Хочу сказати, що у Вінниці мені дуже сподобалось, я жалкую, що в мене не було часу аби погуляти цим чудовим, таким же невеличуим, тихим і спокійним містом, що дуже схоже на мою рідну Полтаву. Я спілкувався і з слухачами мого семінару, й просто з перехожими і мене вкотре приємно вразили патріотизм і толерантність західних українців. Я знову згадав які дурниці про вигадану дискримінацію російськомовних українців розповсюджують ЗМІ нашої “братньої держави”. Іноді я заходжу на деякі російські сайти і мене просто жахає якою ненавистю (до того ж, абсолютно ірраціональною) до нас, українців, і взагалі, до всього українського, пронизані як статті, так і коментарі. Так, “там” теж є люди, не “россияне”, а спражні “русские”, які намагаються втамувати українофобію і відкрито висловлюють свою позицію. Я захоплююсь їх мужністю і принциповістю. Проте їх небагато і їм також непереливки.

Ті з вас, хто читає мене давно, знають, що я людина аполітична, і навіть у найтяжчі часи намагаюсь не бути заангажованим, не висловлювати своїх політичних поглядів і писати лише про те технології. Проте, саме зараз, перед лицем загрози, ми стали єдиним народом, стали нацією, у нас прокинувся патріотизм. Ми дійсно стали УКРАЇНЦЯМИ.

Зараз наша Батьківщина знаходиться у надзвичайно тяжкому становищі. По суті, під загрозою саме її існування. Ми вже втратили Крим. У східій частині України тривають провокації, її ми теж можемо втратити. На нас напали підступно, в той момент, коли ситуація лише почала стабілізовуватись і ми були слабкі. Нашу країну обкрадали, її обороноздатність методично знищували впродовж років.

Так, українські військові у Криму проявили себе як герої – протистояти озброєним нападникам не маючи змоги оборонятись – це дійсно дуже й дуже важко морально. Низький вам уклін!

Проте, зараз ворожі війська концентруються на східних кордонах, а наша армія практично небоєздатна і за кілька тижній ми не зможемо зробити її такою. Проте, треба хоч спробувати!

Тож, я закликаю вас не залишатись байдужими і допомогти нашим хлопцям чим можете. Найпростіший спосіб – просто відправити СМС за коротким номером 565. Або навіть зробити грошову пожертву за реквізитами, вказаними на офіційному сайті Міністерства оборони.

А ось і офіційне промо-відео кампанії:

P.S. Мені гірко це говорити, проте я не вірю, що якщо не дай Бог дійде до війни, ми зможемо втриматись. Захід, який свого часу гарантував нам безпеку в обмін на відмову від ядерної зброї, теж не поспішає нам допомгти. Тож ми залишились одні. Але ми повинні спробувати. Слава Україні!

Чесно кажучи, приказку, якою озаглавлено цю статтю, я завжди вважав однією з числених стандартних нісенітниць. Як багато навколо нас красивих афоризмів, які чудово і багатозначно звучать, але є абсолютними “пустишками”, які нічогісінько не значать!

Я вважаю, що жити слід днем сьогоднішнім і робити плани на майбутнє, оскільки минулого вже не змінити. Однак, своє минуле все ж таки треба хоча б трохи знати – принаймні для того, щоб не повторювати помилок своїх попередників.

І сьогодні я хочу розповісти вам про два мережевих проекти, які допоможуть пізнати славне минуле комп’ютерних технологій. І можливо, прочитавши кілька статей, дехто почне пишатись Україною і українцями.

Перше – про що я хотів вам розповісти – це проект «Інформаційні технології в Україні: історії та особистості». Написати про нього я хотів уже давно, але все ніяк не міг знайти нагоди. 

Авторство проекту належить Google Україна спільно з Фондом історії та розвитку комп’ютерної науки і техніки.

Що ж це таке? Це портал, який містить безліч цікавої інформації – статті, автобіографічні довідки, історичні фото, відео, розповіді про славні сторінки історії інформаційних технологій. До речі, придивіться уважніше до вмісту розділу “Особистості” – дехто з відомих “непрофільних” науковців постане перед вами у зовсім іншому світлі, як наприклад, видатний лікар Микола Амосов.

Це дійсно треба бачити! І можливо, переглянувши матеріали порталу, хтось припинить захоплюватись іноземним, і зрозуміє, що багато сучасних досягнень беруть початок у дослідженнях українських вчених. Хоч, звісно, все це в минулому.  Проте, в наших силах повернути колишню славу – не все ще втрачено!

Та мабуть, досить про політику, йдемо далі.

Наступний наш пацієнт – це віртуальний музей інформатики Олени Давидової. Автори цього проекту, наші східні сусіди-росіяни, замахнулись ширше – не просто розповісти про історію інформаційних технологій в колишній нашій спільній країні, а зібрати матеріали, які стосуються всіх аспектів інформатики починаючи з 17 сторіччя в усьому світі!

І схоже, в них дійсно вийшло  – на даний момент музей містить сотні сторінок, ілюстрацій, відеоматеріалів. Можливо, він виглядає не так презентабельно, як попередній наш герой, але тут є що почитати і на що подивитись.

Проект містить також список посилань на інші аналогічні музеї світу, календар видатних дат, які стосуються ІТ і ще багато цікавого. Дуже раджу завітати!

А на останок, якщо вже зайшла мова про історію, хотів би нагадати про долю людини, яку мало хто знає – Еда Робертса, творця першого комерційно успішного ПК, який досягнувши всього, перевчився на лікаря і почав допомагати людям невеликого провінційного містечка.

Що ж, на сьогодні все. До зустрічі за тиждень!