Даруйте, що давно не обзивався – був надто зайнятий тренінгами, підготовкою до сертифікації (яка ще продовжується), клопотами, пов’язаними з вступом дочки в коледж, підготовкою лабораторії до наступного навчального року тощо. Одним словом – життя, як завжди, вирує!

Однак, сьогодні мені хотілося б трохи відволіктись від усіх клопотів, і розповісти про те, як я за малі гроші та з мінімальними витратами часу отримав повнофункціональний принт-сервер, веб-сервер і середовище веб-розробки – на базі OrangePi Zero.

Навіщо я все це затіяв

Можливо ви пам’ятаєте, як я кілька разів писав про Raspberry й про те, що так і не знайшов йому застосування? Що ж, як виявилось, найкраще застосування для цього малюка – це “запасний” комп’ютер на той випадок, коли в навчальному центрі з якихось причин не можуть надати для викладача “машинку” з двома моніторами. В такому випадку я прошу ще один монітор, мишу та клавіатуру, під’єдную до моєї “малинки”, й відкриваю там Chromium з тренерською книжкою, аби підглядати під час тренінгу До речі, після встановлення карти пам’яті 10-го класу й нормальної якості (Good RAM), виявилось, що файлова система на карті не псується (хоч, можливо, ще все попереду) й працює малюк просто реактивно – навіть швидше за старий неттоп дочки з Intel Atom та 2 Гб оперативки! Я навіть встановив другою системою LibreELEC, додав плагіни для російськомовного контенту – все, медіа-плеєр для подорожей готовий! Ще б змусити його працювати з тачскріном…

Однак, повернусь до теми цього допису. Проблема, яку я розв’язав з допомогою ще одного міні-комп’ютера – дуже типова – є принтер, який має бути доступним у мережі, аби можна було друкувати з будь-якого комп’ютера в домі або офісі. Саме для цього й потрібні принт-сервери – по суті, простенькі комп’ютери, які керуються через веб-інтерфейс й надають доступ до підключених до них принтерів. З допомогою таких пристроїв можна будь-який принтер зробити мережевим. Коштують вони теж не надто дорого (принаймні прості моделі), хоч асортимент і невеликий (більшість принтерів зараз мають власну мережеву карту), однак хотілось по-перше, ще дешевше, а по-друге – щось багатофункціональне.

Як я вирішив проблему

Тож якщо хотілось дешево, власними руками й з можливостями розширення функціональності, то вибір був очевидним – ще один малюк-одноплатний комп’ютер. Але який саме? Raspberry PI для такого проекту – все ж таки трохи задорого, та й у мене вже є такий, вже нецікаво Тому я вирішив спробувати “апельсинку” – найменшу модель – Orange Pi Zero (з 512 Мб “оперативки”).

Сам по собі він коштує близько 300 (з доставкою – близько 400, можна знайти й дешевше) гривень (у нас – близько 600), однак, я придбав набір – сам комп’ютер, плата розширення і корпус – це коштувало мені ще на 150 грн більше.

Доки не отримав бандерольку, я навіть не уявляв, який він маленький, цей “сервер”! На фото ви можете порівняти за розмірами вже зібраний “системний блок” з моїм годинником (ASUS ZenWatch 2 – “чоловіча версія”).

А тепер уявіть собі такий “системник”, під’єднаним до монітора, миші та клавіатури – виглядатиме взагалі чудернацько, чи не так? На рекламних же фото розмір (а точніше, його нікчемність, цього розміру) так не відчувається.

До речі, про монітор – плата розширення додала інфрачервоний приймач (чудово, коли хочете побудувати ТВ-приставку), два USB-роз’єма, мікрофон (теж знадобиться для ТВ-приставки – для голосового пошуку), і аудіо-відео вихід (стандартний 3,5” “джек”). Не знаю, як стосовно іншого, а відео у мене не запрацювало – можливо, виною тому кабель (у мене залишився такий ще з часів, коли у мене був телефон NOKIA C7-00, який я частенько підключав до телевізора, аби показати фото на великому екрані)?

Зібрати все до купи, встановити ОС (звісно ж, Armbian) та OPi Monitor (хоч для того, щоб змусити його працювати коректно, слід ще підправити файли з /etc/rpimonitor/templates, а ще іноді сторінка моніторинга стає недоступною, тож я підключаюсь через SSH й перезавантажую сервіс – sudo systemctl restart rpimonitor) мені допомогла ось ця стаття з чудового блогу dmitrysnotes.ru, який я, до речі, регулярно читаю. Про те, як зробити з “апельсинки” принт-сервер, я прочитав також тут. Тож дуже раджу додати dmitrysnotes.ru до свого списку цікавих блогів!

Єдиний нюанс – це додавання принтера. Мій Canon Pixma MP260 чудово знайшовся CUPS, а от з драйверами – проблема – для Linux їх просто немає! Я пробував деякі з рекомендованих драйверів, однак, роздрукувати пробну сторінку жодного разу так і не зміг OpenPrinting також не допоміг, тож я вже майже наважився придбати ($10) драйвер від TurboPrint, проте, коли я встановив їх “пробний” драйвер і додав принтер, пробна сторінка також не друкувалась!

Я “шаманив” ще хвилин з 40, аж поки не вирішив спробувати підключитись до принтера з “великого” ПК попри те, що пробна сторінка не друкувалась. І, о диво! – все запрацювало! На ПК я встановлював “рідні” драйвери, тож у мене з’явилась підозра, що в CUPS можна обрати будь-який драйвер від Canon, і все працюватиме Спробував – дійсно все працює! Я взяв драйвер від якогось Canon S100, а у Windows встановлював “рідні” драйвери для Windows 10 – з обох машин все друкується без проблем. Реальна економія?! Тож моя вам порада – навіть якщо через веб-інтерфейс CUPS пробна сторінка не друкується – пробуйте підключатись до принтеру, скоріш за все, все працюватиме!

Окрім CUPS та OPi Monitor, я вирішив встановити на малюка ще й Codiad – середовище веб-розробки. Встановлюється “на раз-два” – просто слід дотримуватись інструкції з вікі-проекту. Ну а далі вже самостійно кожен може додати ті плагіни, які йому потрібні. Виглядає непогано, з функціональністю – теж все добре – не Cloud9, звичайно, однак, дуже й дуже достойно!

Ну, ось на сьогодні і все. Хочу також відмітити, що я був цілковито вражений швидкодією “апельсинки” – з 512Мб “оперативки” працює вона дуже хутко! А ще – практично не споживає електрики, тож її можна сміливо залишити ввімкненою назавжди

На цій позитивній ноті я з вами прощаюсь. До зустрічі, друзі!
Гарно вам відпочити влітку! І бережіть себе! Хай вам щастить!