Сьогодні я хочу поділитись з вами спогадами про мої шкільні роки, які припали на початок 80-х. А точніше – про годинник, який з тих часів мені найбільше запам’ятався.

Нещодавно я отримав трохи осучаснений варіант “того самого” годинника й знову відчув смак 80-х, які були дуже стильними, однак не настільки райдужними та безтурботними, як зараз прийнято вважати.

Замість передмови

Слід відмітити, що то були дуже непрості часи й дисципліна у школі була практично військовою.

Перший мій годинник, якого мені купили в четвертому класі, і який на той час здавався дивом – це "Електроніка-5" (модель не пам’ятаю) – найпростіший електронний годинник – товстий і нефункціональний – лише години і хвилини, для відображення секунд треба було натиснути кнопку – переключитись в інший режим, так само можна було переключитись в режим відображення дати – числа та місяця.

Потім була "Електроніка-52" (тут вже відображались секунди, число, були сигнали), однак, носити годинника в школі було небезпечно – я чудово пам’ятаю "облави", коли до класу несподівано вривався директор і наказував всім підняти руки вгору аби побачити хто прийшов до школи з годинником. Чудово пам’ятаю фразу "я, директор школи, не заробив на електронний годинник, а тобі шмаркачеві його купили". І як матір викликали до школи, бо "замість навчання він дивиться на годинник і рахує хвилини до кінця уроку" (втім, моя мати могла поставити на місце кого завгодно, тож з нею цей фокус не пройшов – думаю, члени шкільної адміністрації дуже пожалкували, що надумали на неї "наїхати").

Це здається дивним, однак, так дійсно було – я навчався в російській школі, директором якої в той час був дивний і трохи істеричний чолов’яга, який принципово розмовляв виключно українською, запровадив у школі український народний хор (куди я з під палки проходив та провиступав на різних конкурсах і фестивалях шість років – бо директор змінився, а хор залишився), й схоже, що дуже ненавидів хлопців-володарів годинників (їх конфісковували й повертали лише батькам учнів) і дівчат, які пробували користуватись косметикою (їх тягли до жіночої вбиральні і вмивали під краном). На щастя, на цій посаді він залишався недовго і коли я був вже десь класі в шостому чи сьомому, на його місце прийшла адекватна людина, та й годинники носити в старших класах вже "офіційно" дозволили.

Після "електронік" був один з "командирських" годинників (зупинився сам собою після десь місяця роботи), потім – славнозвісна модель, яку багато хто запам’ятав як “саме ту монтану – з мелодіями" – в мене був Rafitron (на жаль, “помер” від поту, коли ми під час військових зборів в протигазах та костюмах хімзахисту на 30-градусній спеці копали окопи), а під кінець навчання в школі – годинник Casio з калькулятором, який я дуже беріг і майже не носив (хоч це йому не допомогло – він теж не дожив до наших часів, бо був аж надто тендітним).

Ось саме про нього я й хочу зараз розповісти. Або, якщо точніше, – про його оновлену версію – Casio DBC-32D-1AES.

Вінтажне диво

Що ж, почнемо.

Перш за все – комплект поставки. Це не G-Shock і не Casio Wrist, тож на металеву коробочку розраховувати не варто Дійсно, годинник приїхав у простому але стильному картонному пакуванні з обов’язковою товстою інструкцією і купою інших паперів.

На сайті виробника детально описано функціональність пристрою.

Дійсно, нічого особливого годинник собою не являє. Так, Casio – це синонім слова “годинник”, тож точність ходу, надійність, 10 років від однієї батарейки – все це є.

Однак, стосовно функціональності – все досить сумно:

• час (день тижня, рік, число, місяць), подвійний час
• підтримка купи мов для назв днів (російська теж є, однак, у мене скрізь принципово лише англійський інтерфейс)
• простий 8-розрядний калькулятор
• конвертор валют (курс треба занести заздалегідь самостійно)
• записник на 25 записів (кожен запис складається з 8 літер і 12 цифр)
• стандартна світлодіодна підсвітка, яка одначе, може спрацьовувати від жесту(!)
• секундомір (до 1/100 с)
• 5 будильників  (з функцією повтору)

Таймер, на жаль, відсутній (чому?!). Корпус – полімерний, скло опукле (слід бути обережним), браслет – з “нержавійки”. Годинник, на відміну від інших, якими я користуюсь, практично не відчувається на руці – навіть “підкостюмний” Nibosi важить чи не в два рази більше…

Водозахист – відсутній, тож це скоріше модний аксесуар, аніж годинник для повсякденного носіння (в цьому плані за час, який минув з моїх шкільних часів, нічого не змінилось).

Розібратись з функціями можна хвилин за 15-20. Я вже й забув як важко вводити записи до записника (для введення кожної літери треба перебрати весь алфавіт), і як зручно з допомогою цифрових клавіш виставляти час і дату. Однак, інструкція – дуже детальна, проблем не буде (тільки читати слід англійську, а не російську з офіційного сайту – в ній чомусь відсутня частина інформації!).

В цілому, годинник виглядає стильно, екран великий, покази з нього читаються дуже комфортно, форма корпусу – зі зручним загином, який повторює форму зап’ястка. Як модний аксесуар він чудово доповнить ваш класичний стиль (можливо, навіть підійде під костюм, хоч я так не експериментував би). Так, це не диво, однак – це справжній вінтаж і один з символів 80-х.

До речі, саме цю модель можна помітити на зап’ястку Найробі з серіалу “Паперовий будинок”, який я дуже раджу подивитись!

Якщо ви теж відчули ностальгію, придбати цю модель можна будь-де, однак, я б радив подивитись в магазині WATCH:4:YOU – краще мати справу з перевіреними магазинами.

Також користуючись нагодою я хотів би прорекламувати чудовий ресурс про годинники Casio – CasioBlog.ru. Саме тут ви завжди можете прочитати як про новинки компанії, так і про цікаві моделі, які вже майже ніхто не пам’ятає. Саме туди веде посилання на завантаження інструкції, яке я навів трохи вище. Там є також короткий огляд моделі, яка є героєм сьогоднішньої розмови. Там є ще чимало цікавого – зокрема, звідти я дізнався про GBD-H1000 – годинник, який я тепер прагну отримати для своєї колекції.

Звісно, в порівнянні з моїми повсякденними Garmin`ами всі ці годинники (і GBD-H1000 в тому числі, хоч він і є “найрозумнішим” годинником Casio) дуже сильно програють за функціональністю – такі речі як додатки і віджети на будь-який смак, постійний моніторинг життєвих показників, безконтактна оплата годинником, автоматичний підрахунок підходів та повторів, розпізнавання вправ, планування тренувань тощо – до цього дуже швидко звикаєш.

Однак, і в простих годинниках є якийсь шарм, плюс, для кожної нагоди – свій годинник. А зараз – коли на дворі пандемія – за межами квартири я здебільшого ношу бюджетний гібридний Casio AE-2000W-1AVEF – тут є таймер (що для мене важливо), плюс, водозахист 20 Бар (перевірено – витримують басейн, море, пірнання тощо), тож повернувшись додому я просто мию їх з милом під краном

Що ж, на цьому у мене все. Бережіть себе та своїх близьких – виконуйте рекомендації МОЗ, не нехтуйте засобами індивідуального захисту, тримайте дистанцію, користуйтесь антисептиком та частіше мийте руки!

До зустрічі за тиждень друзі! Й не надто сумуйте за 80-ми!

Сьогодні я хочу розповісти вам про чудовий сервіс для створення віртуальних візитних карток, який мені дуже сподобався, яким я одразу ж скористався, і налаштував один з NFC-чипів в моїй “розумній” обручці на передачу посилання на цю нову онлайнову візитну картку.

Так, подібних сервісів у Мережі предостатньо, проте таких зручних – не так і багато. Свого часу я хотів було створити сторінку з контактними даними в межах могу блогу, оформити її у стилі класичної візитної картки і використовувати як візитку, однак, так і не знайшов на це часу. Добре, що знайшов чудову альтернативу…

Мова йде про сервіс IdentyMe.com, з допомогою якого дуже просто створити візитну картку у Мережі. Все, що вам потрібно зробити – це зареєструватись, після чого просто заповнити свій профіль контактними даними і обрати одну з стандартних тем оформлення візитки. На жаль, редагування теми з допомогою HTML-редактора доступне лише власникам платних облікових записів. Однак, навіть серед небагатьох безкоштовних пропонується кілька дійсно чудових варіантів оформлення.

Що ж, профіль заловнили, тему обрали – саме час переглянути результат. В моєму випадку це виглядає ось таким чином:

Непогано, чи не так?

Єдина проблема, яку я помітив – це неправильне посилання на мій профіль Google+. З невідомих мені причини в результуючому посиланні знак “+”  ньому автоматично замінився на пробіл.

Можливо, прочитавши це повідомлення, хтось скаже “реклама!”, однак, хочу запевнити вас, що сервіс, про який йде мова, дійсно вартий уваги, й саме через це я поділився з вами враженнями від його використання. Тож дуже раджу спробувати.

На разі це все.
До зустрічі за тиждень! Бережіть себе!

Сьогодні я не буду розповідати вам про якісь програми, сервіси або тонкощі їх використання. Сьогодні мені хотілося б звернути вашу увагу на один з нових рекламних роликів Microsoft, який мене не вразив, однак запам’ятався, оскільки він показує цілісну картину майбутнього, пронизаного технологіями.

За концепцією це відео дуже схоже на славнозвісне A Day Made of Glass. Саме тому я не був так вражений як мав би.

Про новий чудовий ролик я прочитав на GeekWire. Це дійсно чудове майбутнє в яке хочеться вірити. І Microsoft працює над тим, щоб його наблизити.

Тож, досі слів, це треба бачити!

Я сподіваюсь, що доживу до того часу, коли все це стане реальністю.

P.S. До речі про Microsoft: цього року компанія стала кращим роботодавцем в світі. Мої вітання!